Розселення народу

В результаті міграції в північно-східному напрямку східні слов’яни в давнину заселили величезну територію Східноєвропейської рівнини. У VIII—IX ст. на цю територію переселилося близько 150 слов’янських племен, які досягли на півночі Ладозького озера, верхньої течії Волги та Оки на сході, причорноморських степів на півдні.

Союзи східнослов’янських племен

До IX ст. н. е. у Східній Європі утворилися 14 великих племінних союзів, які об’єднали понад маленькі племена. Таблиця і карта в атласі з історії за 10-й клас допоможуть запам’ятати назви та географічне розташування племінних союзів.

Кожний племінний союз мав свою мову, культурні і побутові традиції, методи ведення господарства. Роздробленості східнослов’янських племен сприяли відмінності у природно-кліматичних умовах займаних земель. Їх список, якщо слідувати з півночі на південь, виглядає наступним чином:

• Ільменські словени саме північне східнослов’янське плем’я, що займає землі навколо Ладозького, Чудського і Ільменського озер. Їхнім головним містом був Новгород.
• Кривичі займали землі на північ від Західної Двіни і верхів’я Волги. Центром союзу кривичів вважався місто Смоленськ.
• Полочани розселилися на південь від Північної Двіни, заснувавши місто Полоцьк.

• 

  Дреговичі населяли береги річки Прип’ять. Головним містом цього племені був Турів.

• Радимичі займали землі в межиріччі Десни і Дніпра.
• Вятичі були самим східним союзом племен слов’ян, расселившимся по Східноєвропейській рівнині. Їх поселення знаходилися у витоках річок Дон і Ока.
• Білі хорвати — частина великого племені, яка розпалася в результаті міграційних процесів на кілька частин. Хорвати, які відносяться до східнослов’янським племенам, що населяли землі в межиріччі Вісли та Дністра.
• Землі волинян розташовувалися в районі витоків річок Вісла, Прип’ять і Західний Буг.
• Дуліби невелике плем’я, яке проживає на схід білих хорватів в районі середньої течії рік Дністер і Прут.
• Сіверяни досить численний східнослов’янський союз племен, який займав землі по берегах річки Десна. Одним з найбільших міст на їх території був Чернігів.
• Уличі — слов’янське плем’я, землі якого знаходилися в межиріччі Південного Бугу і Дністра.
• Тиверці західні сусіди уличів, які займали територію між річками Дністер і Прут.
• Древляни — один з найбільш розвинених східнослов’янських племінних союзів, що знаходиться на стадії раннегосударственного освіти. Його центром був місто Іскоростень.
• Поляні вважаються найбільш численним племінним союзом на території Східноєвропейської рівнини. Їх землі розташовувалися в середньому перебігу річки Дніпро з центром у Києві.

Сусіди східних слов’ян

Розселення наших предків в основному носило мирний характер. Приходячи на нові території, слов’яни або асимілювали нечисленні місцеві племена, або мирно співіснували і обмінювалися культурними і побутовими традиціями з корінним населенням. Такі відносини підтримувалися з західними сусідами:

• балтійські племена: ести, літи, литва, латгалы, ятвяги;
• західнослов’янські племена: ляхи, словаки, чехи.

На північному сході від східнослов’янських племен проживало корінне угро-фінське населення: карели, весь, чудь, меря, мурома, мещера.

Досить напружені стосунки складалися у східнослов’янських племінних союзів з східними і південними сусідами, тюркомовними племенами.

На сході у верхній течії Волги розташовувалося держава Волзька Булгарія, утворене частиною численного племені болгар. Частина цього народу мігрувала на Балканський півострів, змішалося з місцевим слов’янським населенням і утворило Болгарське царство.

На нижній Волзі існувало потужне держава Хазарський каганат, данниками якого досить довго були деякі слов’янські племена: поляни, в’ятичі, радимичі й сіверяни. Вони повинні були надіслати до каганат данину у вигляді шкур хутрових звірів.

В усних джерелах згадувалися набіги на слов’янське плем’я бужан аварів — тюркомовного кочового народу, якому вдалося створити державне об’єднання Аварський каганат, який проіснував до кінця VIII століття.

Племена, що жили в лісостеповій смузі, періодично піддавалися набігам з боку кочових народів, продвигавшихся зі сходу на захід по чорноморських степах. До них відносяться: угри (мадяри), печеніги, половці.

Освіта Давньоруської держави

Зміцнення позицій східнослов’янських племінних союзів призвело до утворення великих об’єднань, що володіють ознаками державності. В арабських джерелах, датовані 10 століттям, згадується про три суперсоюзах східних слов’ян: Славія з центром у Новгороді; Куябия, центром якої був Київ. Місцезнаходження третього суперсоюза — країни Артанії — достеменно невідомо. Деякі дослідники поміщають його в районі Ростова. Також називаються землі в районі Чернігова і Рязані.

Згідно головному письмовою джерела з давньоруської історії — Повісті тимчасових років — держава східних слов’ян зародилося на півночі в землі ільменських словен в середині 9 століття. Цю подію пов’язують з покликанням на князювання до Новгорода варяга Рюрика, який підпорядкував собі до кінця князювання більшість північно-східних слов’янських племен і сусідні угро-фінські народи. Його наступник князь Олег продовжив розширення впливу варязької князівської династії на південь, завоювавши у 882 році Київ. Ця дата вважається часом утворення давньоруської держави — Київська Русь.