Східні словяни в давнину: історія появи та розселення, особливості господарської діяльності та побуту

Сучасне населення Росії, України і Білорусії відноситься до численної групи східнослов’янських народів, що мають спільне походження, культурні, релігійні та побутові традиції. Питання суспільного устрою, культури і побуту східнослов’янських племен є досить вивченими. А ось дати однозначну відповідь на запитання про те, коли вони з’явилися і яка територія їх розселення, історики не можуть.

Походження східних слов’ян

Простежити історію слов’янських народів досить складно, так як достовірні письмові джерела датуються 5-6 ст. н. е. Для всебічного вивчення цього питання вчені вдаються до результатів досліджень в галузі археології, лінгвістики, етнографії. Спираючись на них можна розповісти про походження слов’ян коротко. Найголовніше уявлення про появу слов’ян отримують під час зіставлення всіх видів даних.

Формування східнослов’янської народності

На підставі даних, отриманих лінгвістами, носії східнослов’янських мов належать до великої спільноти індоєвропейських народів. Часом, коли слов’янські племена виділилися з індоєвропейських народностей є II тис. до н. е. В цей час індоєвропейці поділилися на три великі гілки:

  1. Протогерманские народи, що займають території Західної та Південної Європи. До них ставилися кельти, германці, романи.
  2. Балто-слов’янські народи, які займали обширні землі Центральної Європи між річками Ельба, Вісла, Дніпро і Дунай.
  3. Іранські та індійські народи, расселившиеся на азійських просторах.

У середині I тис. до н. е. відбувся поділ балто-слов’янських народів на дві самостійні гілки: балтів та слов’ян. До 6 століття нашої ери на території Центральної та Східної Європи

проживало близько 150 праслов’янських племен, об’єднаних у три угруповання:

  • венеди заселяли землі в басейні річки Вісла;
  • склавини розселилися в межиріччі Дністра, Дунаю і Вісли;
  • анти заселяли землі між річками Дністер і Дніпро.

На початку I тисячоліття нашої ери стародавній візантійський історик написав, що ці угруповання мали спільні мову, релігійні і правові норми, культурні і побутові традиції. Сучасні історики вважають, що назвати предків сучасних народів Східної Європи досить легко, так як ними були представники всіх трьох праслов’янських угруповань.

У 6-7 ст. н. е. єдина праславянская народність розпадається на кілька гілок, на цей процес вплинули події Великого переселення народів. Міграція слов’янських племен проходила в трьох напрямках:

  • південний напрямок (Балканський півострів);
  • північно-західне (вниз за течією річок Вісла й Одер);
  • північно-східне (на північ і схід Східноєвропейської рівнини).

В результаті цих міграційних процесів утворилися сучасні групи слов’янських народів: західні слов’яни (поляки, словаки, чехи); південні слов’яни (чорногорці, серби, болгари, боснійці, хорвати, словенці); східні слов’яни (росіяни, українці, білоруси).

Розселення народу

В результаті міграції в північно-східному напрямку східні слов’яни в давнину заселили величезну територію Східноєвропейської рівнини. У VIII—IX ст. на цю територію переселилося близько 150 слов’янських племен, які досягли на півночі Ладозького озера, верхньої течії Волги та Оки на сході, причорноморських степів на півдні.

Союзи східнослов’янських племен

До IX ст. н. е. у Східній Європі утворилися 14 великих племінних союзів, які об’єднали понад маленькі племена. Таблиця і карта в атласі з історії за 10-й клас допоможуть запам’ятати назви та географічне розташування племінних союзів.

Північні союзи племен Ільменські словени, кривичі, полочани.
Центральні союзи племен В’ятичі, дреговичі, радимичі.
Західні союзи племен Білі хорвати, волиняни, дуліби (бужани).
Південні союзи племен Древляни, сереряне, поляни, тиверці, уличі

Кожний племінний союз мав свою мову, культурні і побутові традиції, методи ведення господарства. Роздробленості східнослов’янських племен сприяли відмінності у природно-кліматичних умовах займаних земель. Їх список, якщо слідувати з півночі на південь, виглядає наступним чином:

  • Ільменські словени саме північне східнослов’янське плем’я, що займає землі навколо Ладозького, Чудського і Ільменського озер. Їхнім головним містом був Новгород.
  • Кривичі займали землі на північ від Західної Двіни і верхів’я Волги. Центром союзу кривичів вважався місто Смоленськ.
  • Полочани розселилися на південь від Північної Двіни, заснувавши місто Полоцьк.
  • Дреговичі населяли береги річки Прип’ять. Головним містом цього племені був Турів.

  • Радимичі займали землі в межиріччі Десни і Дніпра.
  • Вятичі були самим східним союзом племен слов’ян, расселившимся по Східноєвропейській рівнині. Їх поселення знаходилися у витоках річок Дон і Ока.
  • Білі хорвати — частина великого племені, яка розпалася в результаті міграційних процесів на кілька частин. Хорвати, які відносяться до східнослов’янським племенам, що населяли землі в межиріччі Вісли та Дністра.
  • Землі волинян розташовувалися в районі витоків річок Вісла, Прип’ять і Західний Буг.
  • Дуліби невелике плем’я, яке проживає на схід білих хорватів в районі середньої течії рік Дністер і Прут.
  • Сіверяни досить численний східнослов’янський союз племен, який займав землі по берегах річки Десна. Одним з найбільших міст на їх території був Чернігів.
  • Уличі — слов’янське плем’я, землі якого знаходилися в межиріччі Південного Бугу і Дністра.
  • Тиверці західні сусіди уличів, які займали територію між річками Дністер і Прут.
  • Древляни — один з найбільш розвинених східнослов’янських племінних союзів, що знаходиться на стадії раннегосударственного освіти. Його центром був місто Іскоростень.
  • Поляні вважаються найбільш численним племінним союзом на території Східноєвропейської рівнини. Їх землі розташовувалися в середньому перебігу річки Дніпро з центром у Києві.

Сусіди східних слов’ян

Розселення наших предків в основному носило мирний характер. Приходячи на нові території, слов’яни або асимілювали нечисленні місцеві племена, або мирно співіснували і обмінювалися культурними і побутовими традиціями з корінним населенням. Такі відносини підтримувалися з західними сусідами:

  • балтійські племена: ести, літи, литва, латгалы, ятвяги;
  • західнослов’янські племена: ляхи, словаки, чехи.

На північному сході від східнослов’янських племен проживало корінне угро-фінське населення: карели, весь, чудь, меря, мурома, мещера.

Досить напружені стосунки складалися у східнослов’янських племінних союзів з східними і південними сусідами, тюркомовними племенами.

На сході у верхній течії Волги розташовувалося держава Волзька Булгарія, утворене частиною численного племені болгар. Частина цього народу мігрувала на Балканський півострів, змішалося з місцевим слов’янським населенням і утворило Болгарське царство.

На нижній Волзі існувало потужне держава Хазарський каганат, данниками якого досить довго були деякі слов’янські племена: поляни, в’ятичі, радимичі й сіверяни. Вони повинні були надіслати до каганат данину у вигляді шкур хутрових звірів.

В усних джерелах згадувалися набіги на слов’янське плем’я бужан аварів — тюркомовного кочового народу, якому вдалося створити державне об’єднання Аварський каганат, який проіснував до кінця VIII століття.

Племена, що жили в лісостеповій смузі, періодично піддавалися набігам з боку кочових народів, продвигавшихся зі сходу на захід по чорноморських степах. До них відносяться: угри (мадяри), печеніги, половці.

Освіта Давньоруської держави

Зміцнення позицій східнослов’янських племінних союзів призвело до утворення великих об’єднань, що володіють ознаками державності. В арабських джерелах, датовані 10 століттям, згадується про три суперсоюзах східних слов’ян: Славія з центром у Новгороді; Куябия, центром якої був Київ. Місцезнаходження третього суперсоюза — країни Артанії — достеменно невідомо. Деякі дослідники поміщають його в районі Ростова. Також називаються землі в районі Чернігова і Рязані.

Згідно головному письмовою джерела з давньоруської історії — Повісті тимчасових років — держава східних слов’ян зародилося на півночі в землі ільменських словен в середині 9 століття. Цю подію пов’язують з покликанням на князювання до Новгорода варяга Рюрика, який підпорядкував собі до кінця князювання більшість північно-східних слов’янських племен і сусідні угро-фінські народи. Його наступник князь Олег продовжив розширення впливу варязької князівської династії на південь, завоювавши у 882 році Київ. Ця дата вважається часом утворення давньоруської держави — Київська Русь.

Побут східних слов’ян

Розселення слов’ян у Східній Європі відбувалося у двох напрямках: на північ в зону густих лісів, озер і боліт; і на схід в лісостеп, де ліси чергувалися з великими відкритими просторами чорноземних земель. Ця різниця в природних умовах наклала відбиток на побут, господарську діяльність та звичаї слов’ян.

Господарська діяльність

Основним видом діяльності у слов’янського населення Східної Європи було землеробство. На півночі із-за природних умов став переважати підсічно-вогневої вид обробки землі. Він полягав у наступному: у перший рік хлібороби викорчовували ділянка лісу, що залишилися пні і коріння спалювали, підживлюючи їх золою ґрунт, а на наступний рік засаджували ділянку сільськогосподарськими культурами. Така ділянка виснажувався за 2-3 роки, і селяни переходили на нову землю.

На півдні стародавні слов’яни займалися переложным видом землеробства, який полягав у випалюванні трав на певній площі та подальшим її використанням в протягом 4-5 років. Після цього ділянку залишали на 20-25 для відновлення його родючості.

Не менш важливим заняттям давнього населення Східної Європи в давнину було скотарство. Його специфіка розрізнялася в залежності від географічного розташування племені. На півночі населення віддавало перевагу розведенню великої рогатої худоби (волів, корів), яких використовували як тяглових тварин при сільськогосподарських роботах. Східнослов’янські скотарі у південних землях віддавали перевагу розведенню коней, серед яких були і тяглові породи і верхові різновиди.

Крім великої худоби, розводили свиней, кіз, домашню птицю.

На півночі слов’янської ойкумени були також поширені бортництво (збір меду диких бджіл), рибальство і мисливство. Слід зазначити, що мед і шкури хутрових тварин були основними товарами в торгівлі з сусідами та іноземними купцями.

Досить активно розвивалися ремесла: ковальське, гончарне, ювелірне, шкіряна. Східнослов’янські племена та їхні сусіди вели між собою активну торгівлю.

Суспільний устрій

Досить важкі умови життя і необхідність працювати в колективі сприяли збереженню у східнослов’янському суспільстві общинного ладу. Спочатку вона носила родовий характер, але з розвитком методів ведення господарства і знарядь праці родові стосунки трансформувалися в сусідські. Сусідська громада проіснувала на території Росії, України і Білорусії до початку XX століття.

З розвитком суспільних відносин на зміну полігамних стосунків приходять моногамні сім’ї, які стали складовою частиною сусідської громади і основою суспільного устрою східнослов’янського етносу.

Особливості побуту

Східнослов’янська сім’я в давнину жила в оселях напівземлянкового типу з двох або трехскатной дахом. Всередині знаходилася одна кімната з піччю без димоходу (дим виходив через двері і отвір в даху будови). Кілька дворищ об’єднувалися в село, який розташовувався в закрутах річок, оточувався земляним валом і обносився частоколом. Це захищало жителів поселення від звірів і ворогів.

Господарська начиння виготовлялася з дерева або глини. Залізо використовувалося рідко. В основному з нього виготовляли знаряддя праці та зброю.

Одяг шили з льняних та бавовняних тканин, які самостійно пряли жінки в кожній родині. Речі прикрашали вишивкою, за якою можна було визначити на якій території проживає її власник.

Релігія і вірування

Наші предки до 10 століття сповідували язичництво. Вони обожнювали природу і вірили в духів і надприродні сили. У кожного племені був свій пантеон богів, і бог-покровитель. Можна виділити ряд богів, загальних для всіх східнослов’янських племен: Перун — бог грому і блискавок; Рід — родючості; Ярило (Дажбог, Хоре) — сонця; Макоша — домашнього господарства; Велес — худоби і багатства; Сварог — бог неба; Симаргл —підземного світу. Головного бога у слов’янському пантеоні не було. Тільки із зміцненням князівської влади відбувається піднесення та зміцнення культу Перуна, який стає богом війни і покровителем дружинників.

Найчастіше богів зображали у вигляді кам’яних або дерев’яних ідолів, встановлених у спеціальних місцях — капищах. Вони були місцем проведення релігійних обрядів, часто супроводжувалися жертвопринесеннями. Досить довгий час були поширені людські жертви. Важливу роль у язичницькому культі грали жерці.

До 10 століття наші предки осіли на території Східної Європи. Їх працьовитість, стійкість, миролюбність дозволили їм активно розвиватися і сприяли появі давньослов’янського держави — Київська Русь.