Слово «васал» має два значення. Одне з них переносне, що означає «людина або держава, залежні від іншого, не мають своєї волі, а вимушені підкорятися кому-то». Саме це мається на увазі, коли кажуть «васал імперіалізму» або «вірні васали США». Пряме значення відноситься до складної системи феодальних відносин.
Слова цього вже більше тисячі років. Воно однаково пишеться англійською і французькою мовами, а відбулося воно від кельтського «gwa sawl» – службовець. На відміну від сучасного переносного значення, що є синонімом слова «раб», васалами в Середньовіччі були тільки вільні люди, але при цьому перебувають у підпорядкуванні у своїх сеньйорів або, інакше, сюзеренів – покровителів васалів. Система феодальної ієрархії була досить складна та мала свої особливості у різних країнах.
Зародження васалітету
У 847 році онук Карла Великого, який увійшов в історію під ім’ям Карла Лисого, видав «Мерсенский капітулярій», в якому пропонувалося, що кожен селянин повинен знайти собі сеньйора. З цього часу і розпочалася епоха феодалізму, що розтягнулася майже на тисячоліття.
Виникла вона, звичайно, не на порожньому місці, а складалася ще з часів пізньої Римської імперії, де поряд з рабами вже були колони, які мали особисту свободу, але зобов’язані нести певні повинності.
Після падіння Риму в Галлії правила династія Меровінгів, яка теж прийшла до занепаду до початку VIII століття. В цей час Європі загрожувало арабське завоювання. Впоратися з цією загрозою зміг Карл Мартелл.
Важливо! Мартелл означає «Молот». Він отримав це прізвисько після кровопролитної битви при Пуатьє у 732 році, яка закінчилася розгромом арабів.
Карл Мартелл гостро потребував відданих слуг. Вихід він знайшов у системі бенефициев. Звідси походить ще одне сучасне слово «бенефіціар», тобто «одержувач вигоди». Карл Мартелл давав за заслуги і особисту відданість бенефіцій, тобто земельний наділ васала.
На відміну від феода його не можна було передати в спадок. Після смерті власника він переходив королю, який передавав його наступного гідного лицаря. Так почав складатися інститут дворянства.
При його онука Карла Великого, засновника нової династії Каролінгів і першому імператора Священної Римської Імперії, бенефіцій міг дістатися і спадкоємця за умови особистої відданості. Нарешті, при Карлу Лисому всі стали чиїмись васалами, включаючи самого короля, який підпорядковувався Папі Римському, а той, у свою чергу, – самого Бога. Так було завершено побудову феодальної ієрархії.
