Побут східних слов’ян

Розселення слов’ян у Східній Європі відбувалося у двох напрямках: на північ в зону густих лісів, озер і боліт; і на схід в лісостеп, де ліси чергувалися з великими відкритими просторами чорноземних земель. Ця різниця в природних умовах наклала відбиток на побут, господарську діяльність та звичаї слов’ян.

Господарська діяльність

Основним видом діяльності у слов’янського населення Східної Європи було землеробство. На півночі із-за природних умов став переважати підсічно-вогневої вид обробки землі. Він полягав у наступному: у перший рік хлібороби викорчовували ділянка лісу, що залишилися пні і коріння спалювали, підживлюючи їх золою ґрунт, а на наступний рік засаджували ділянку сільськогосподарськими культурами. Така ділянка виснажувався за 2-3 роки, і селяни переходили на нову землю.

На півдні стародавні слов’яни займалися переложным видом землеробства, який полягав у випалюванні трав на певній площі та подальшим її використанням в протягом 4-5 років. Після цього ділянку залишали на 20-25 для відновлення його родючості.

Не менш важливим заняттям давнього населення Східної Європи в давнину було скотарство. Його специфіка розрізнялася в залежності від географічного розташування племені. На півночі населення віддавало перевагу розведенню великої рогатої худоби (волів, корів), яких використовували як тяглових тварин при сільськогосподарських роботах. Східнослов’янські скотарі у південних землях віддавали перевагу розведенню коней, серед яких були і тяглові породи і верхові різновиди.

Крім великої худоби, розводили свиней, кіз, домашню птицю.

На півночі слов’янської ойкумени були також поширені бортництво (збір меду диких бджіл), рибальство і мисливство. Слід зазначити, що мед і шкури хутрових тварин були основними товарами в торгівлі з сусідами та іноземними купцями.

Досить активно розвивалися ремесла: ковальське, гончарне, ювелірне, шкіряна. Східнослов’янські племена та їхні сусіди вели між собою активну торгівлю.

Суспільний устрій

Досить важкі умови життя і необхідність працювати в колективі сприяли збереженню у східнослов’янському суспільстві общинного ладу. Спочатку вона носила родовий характер, але з розвитком методів ведення господарства і знарядь праці родові стосунки трансформувалися в сусідські. Сусідська громада проіснувала на території Росії, України і Білорусії до початку XX століття.

З розвитком суспільних відносин на зміну полігамних стосунків приходять моногамні сім’ї, які стали складовою частиною сусідської громади і основою суспільного устрою східнослов’янського етносу.

Особливості побуту

Східнослов’янська сім’я в давнину жила в оселях напівземлянкового типу з двох або трехскатной дахом. Всередині знаходилася одна кімната з піччю без димоходу (дим виходив через двері і отвір в даху будови). Кілька дворищ об’єднувалися в село, який розташовувався в закрутах річок, оточувався земляним валом і обносився частоколом. Це захищало жителів поселення від звірів і ворогів.

Господарська начиння виготовлялася з дерева або глини. Залізо використовувалося рідко. В основному з нього виготовляли знаряддя праці та зброю.

Одяг шили з льняних та бавовняних тканин, які самостійно пряли жінки в кожній родині. Речі прикрашали вишивкою, за якою можна було визначити на якій території проживає її власник.

Релігія і вірування

Наші предки до 10 століття сповідували язичництво. Вони обожнювали природу і вірили в духів і надприродні сили. У кожного племені був свій пантеон богів, і бог-покровитель. Можна виділити ряд богів, загальних для всіх східнослов’янських племен: Перун — бог грому і блискавок; Рід — родючості; Ярило (Дажбог, Хоре) — сонця; Макоша — домашнього господарства; Велес — худоби і багатства; Сварог — бог неба; Симаргл —підземного світу. Головного бога у слов’янському пантеоні не було. Тільки із зміцненням князівської влади відбувається піднесення та зміцнення культу Перуна, який стає богом війни і покровителем дружинників.

Найчастіше богів зображали у вигляді кам’яних або дерев’яних ідолів, встановлених у спеціальних місцях — капищах. Вони були місцем проведення релігійних обрядів, часто супроводжувалися жертвопринесеннями. Досить довгий час були поширені людські жертви. Важливу роль у язичницькому культі грали жерці.

До 10 століття наші предки осіли на території Східної Європи. Їх працьовитість, стійкість, миролюбність дозволили їм активно розвиватися і сприяли появі давньослов’янського держави — Київська Русь.