Глава 6. Син Анатолій

Через 3 місяці блиснув світло у віконці, серцю стало тепліше – знайшовся його син Толя. На фронт прийшов лист, по всій видимості – з іншого фронту. Іван Тимофійович, той же сусід, який повідомив Андрію про загибель рідних, підказав Анатолію адресу батька. Як виявилося, той спершу потрапив в училищі з артилерії, де і згодилися його математичні здібності. Через рік він закінчив училище з відзнакою, вирішив піти на фронт. Батькові він повідомив, що отримав звання капітана, має велику кількість медалей, і 6 орденів.

У 1945 році, 9 травня Анатолій був убитий снайпером.

Глава 7. Після війни

Нарешті Андрій був демобілізований. Куди йому було податися? Природно, у Воронеж повертатися не було ніякого бажання. Тоді він пригадав, що в Урюпінську проживає його друг, який був демобілізований ще навесні з-за отриманого поранення. Згадав Андрій також, що його запрошували в гості, і вирішив відправитися в Урюпинск.

У приятеля була дружина, але дітей не було. Мешкали у власному будиночку, який розташовувався на околиці міста. Незважаючи на те, що у одного була інвалідність, він зміг влаштуватися шофером в автороти – туди ж і Андрій вирішив влаштуватися. Вийшло оселитися у приятеля – пошкодували, прихистили.

Познайомився з беспризорником – хлопчину звали Іваном. Батько його загинув на фронті, а мати – при авіанальоті. Якось, йдучи на елеватор, Соколов взяв Іванка з собою і сказав, що він і є його батько. Хлопчик зрадів, повірив. Андрій вирішив усиновити хлопчика, а дружина приятеля робила все можливе, щоб допомагати доглядати за дитиною.

Начебто і життя налагодилося, і жив би ще Соколов в Урюпінську, але сталася неприємність – їхав по бруду, машину сильно занесло. З’явилася раптово корова, Андрій ненавмисно збив її з ніг. Природно, всі одразу в крик, понабежал народ, тут же і інспектор з’явився. Відразу ж відібрав книжку (посвідчення водія) – незважаючи на те, що всіма силами Андрій просив у нього помилування. Корова жива залишилася – встала, хвостом махнула і пішла собі далі скакати, а Соколов позбувся однією з найцінніших речей – водійської книжки. Після працював теслею. У листах почав спілкуватися з одним із товаришів по службі, з яким вони приятелювали. Той запросив Соколова до себе. Написав, мовляв, попрацює там в столярній частини, а після видадуть нову книжку водія. Ось тому Андрій і відряджається з сином в Кашары.

І в будь-якому випадку, каже Андрій оповідачеві, навіть, якщо б і не сталося неприємності з коровою, поїхав би він з Урюпинська. Як тільки Ванюшка підросте, треба буде його в школу визначати – тоді і він візьметься за розум, осяде на одному місці.

Тут прийшла човен, оповідачеві довелося попрощатися з несподіваним незнайомцем. І став він міркувати про все, що довелося почути.

Соколов і хлопчик Ваня – два людини, раптово стали сиротами, дві крупинки, які були закинуті в чужі, їм краю – і все із-за військового урагану… Що ж їх може чекати попереду, яка доля? Хотілося б вірити, що цей сильний російська людина ніколи не зламається, і біля міцного батьківського плеча зможе вирости чоловік. Що цей чоловік все подолає, якщо Батьківщина покличе.

З тугою дивився услід оповідач двом удаляющимся фігур. Можливо, все було б гаразд, стверджує оповідач, але тут Іванко, заплітаючи маленькими ніжками, обернувся й помахав услід рукою. М’яка, але пазуриста лапа стиснула серце нашого оповідача, і він відвернувся. Насправді, не тільки уві сні плачуть старі та сиві чоловіки, які пройшли війну. Плачуть вони і наяву. Найголовніше – встигнути відвернутися, щоб дитина не побачив, як біжить по чоловічій щоці скуповуючи, пекуча сльоза…

На цьому і закінчується короткий переказ оповідання «Доля людини» Шолохова, що включає в себе тільки самі важливі події з повною версією твору!