Розділ 3. Війна і полон
На фронт Соколова проводжало все сімейство, і якщо діти ще трималися, то дружина плакала, ніби передчувала, що ніколи коханого чоловіка більше не побачить. І так погано, ще й Олена ніби живцем поховала… Засмучений, вирушив на фронт.
На війні працював шофером, двічі був поранений.
У 42 році, в травні потрапив під Лозовеньки. Німці активно наступали, Андрій зголосився на передній край відвезти боєприпаси нашої артилерії. Не вийшло, снаряд упав поруч, від вибухової хвилі перекинувся автомобіль.
Втратив свідомість, а коли до нього прийшов, усвідомив, що знаходився в тилу ворога: десь ззаду бій гримить, повз проходять танки. Вирішив прикинутися, ніби помер. Коли подумав, що все пройшло, трохи підняв голову – побачив, що прямо на нього насувається шість фашистів, у кожного по автомату. Ховатися ніде, тому прийняв рішення: померти з гідністю. Хитаючись, підвівся, хоч ноги зовсім не тримали. Дивився на німців. Один з фашистів хотів його застрелити, але другий не дозволив. Зняли з Андрія взуття. Довелося вирушати йому пішим ходом на захід.
Через деякий час ледве йде Соколова догнала колона військовополонених – виявилося, що вони були з тієї ж дивізії. Так вони всі разом і пішли далі.
Ночувати залишилися в церкві. За ніч сталося три події, про які потрібно розповісти детальніше:
Невідомий чоловік, сам він представився військовим лікарем, вправив Андрію руку, яку той вивихнув, коли падав з вантажівки.
Соколов врятував від вірної смерті взводу (вони не були знайомі), товариш на прізвище Крыжне мав намір того видати фашистам як комуніста. Андрій власноручно задушив зрадника.
Віруючий, який дуже просився вийти з церкви, щоб сходити в туалет, був розстріляний фашистами.
Вранці почалися розпитування – хто ким доводиться. Але зрадників в цей раз серед полонених не виявилося, тому всі залишилися живі. Був розстріляний єврей (у фільмі трагічне дійство представлено так, ніби це військовий лікар, але достовірна інформація відсутня), а також трьох росіян – зовні вони всі були цілком схожі на гнаних в ті часи євреїв. Народ, взятий в полон, все ж погнали далі, шлях тримався на Захід.
Поки йшов, всю дорогу до Познані Соколов розмірковував про те, як зробити втечу. Врешті – решт, представився зручний випадок – фашисти відправили полонених викопувати могилки, і Андрій смикнув на схід. Через 4 дні його все-таки наздогнали ненависні фашисти, вони наздогнали втікача завдяки псам (порода – вівчарка), і ці собаки бідного Соколова трохи прямо на місці не загризли. Місяць він пробув у карцері, після чого був відправлений у Німеччину.
Куди тільки не доводилося потрапити Андрію за ці два полонених року. Довелося Об’їхати тоді половину Німеччини.
