Лопахін і господарі вишневого саду

Єрмолай знає Раневську з дитинства. Він ставиться до неї з ніжністю. З реплік героя глядач дізнається, що господиня маєтку зробила для купця багато хорошого. Любов до жінки як до рідної людини, сестрі, подрузі. Відносини носять довірчий характер. Єрмолай хоче, щоб Раневська йому вірила раніше. Цікава фраза:
«Спіть собі спокійно, вихід є…»,
але коли рішення з садом прийнято, від Лопахина колишнім господарям не надійшло жодних пропозицій.

На думку деяких літературознавців, Єрмолай Олексійович любить Раневську більше, ніж рідну. Світле почуття, бажання допомогти проходять через весь сюжет, але інші вважають, що для купця любов до Любові Андріївні завершується долею вишневого саду. Він сам підрубує те, що зберігав глибоко в душі.

Лопахін і прийомна дочка Раневської

Приймальна в сім’ю дівчина щиро любить Єрмолая. Вона сподівається, що Лопахін хороший душевний чоловік. У розмові з Любов’ю Андріївною Єрмолай не відмовляється від одруження: «Я не проти…». Але вже більше 2 років їх уявна зв’язок звучить тільки в повітрі. Купець цурається Вари, мовчить в її присутності чи жартує. В останніх актах п’єси мати просить Лопахина запропонувати руку і зробити пропозицію, закінчити з цією проблемою. У наборі слів монологу Єрмолая багато протиріч:

• Не розумію – зізнатися;
• Є ще час – хоч зараз;
• Покінчимо – баста;
• Без вас – не зроблю пропозиції.

Читач розуміє, що Єрмолай не готовий. Він сподівається, що все вирішиться само собою. Навіщо пов’язувати себе узами шлюбу зараз, коли є інша радісна подія? Придбання вишневого саду відкриває для купця нові можливості, а любов зупинити його життя. У купця немає часу на почуття, тим більше що у любові немає реальної вартості.

Від виконавця ролі Лопахина залежить успіх всієї п’єси. Це думка автора. Класик ставить у центр дії не справжніх власників саду, а майбутнього господаря. П’єса стає відправною точкою нового життя кожного героя. Лопахін – причина змін. Його тверезий погляд, практичність, ділова хватка приваблюють глядачів.