Дуня і конторщик

Покоївка Дуняша серед двох «освічених» чоловіків вибирає лакея Якова. Розумні фрази Епіходова залишаються для неї незрозумілими: «…нічого не зрозумієш…». Дуня планує вийти заміж за конторника, але поява Якова змінюють дівчину. Вона починає уникати його. Єпіходов намагається напоумити Дуняшу: «Ви дали слово…». Він шалено закоханий. Побачити в п’єсі шалену любов складно. Так її розцінює красуня. Що в його безумстві: квіти, часті відвідини в маєток, бажання бачитися? Щирих почуттів, дій немає, тільки натяки.

Конторщик не дурний. Він бачить, що дівчина стала ставитися до нього по-іншому. Він порівнює себе з комахою. Тут з’являється трагізм образу. Чоловік правильно підбирає для себе епітет: дрібне, непотрібне, непомітне комаха, не здатна на справжні вчинки.

Ображений долею персонаж п’єси наділений природними здібностями, приємною зовнішністю. Але він не користується дарами, а воліє грати роль невдахи, ховатися за лінню, байдужістю і заплутаними фразами. Таке становище влаштовує конторника, життя йде своєю чергою, не змушує напружуватися, діяти, не потрібно переживати або хвилюватися. Все йде само собою.