Ідеалізм.

Ідеальність чого-небудь відображається в релігії, науці, мистецтві, літературі, юриспруденції, формою державності.

Хоча ідеї про матеріальному і нематеріальному виникли задовго до відображення у філософських трактатах, засновником течії об’єктивного ідеалізму вважають Платона. Світ за Платоном не залежить він нашої свідомості, тобто об’єктивний світ. Надбання платонізму пізніше використовували для своїх ідей філософи-ідеалісти Кант, Гегель, Шеллінг, Шопенгауер.

Ідеї Платона були настільки популярні, що їх залучали для обґрунтування християнської і мусульманської релігії. І не дивно, адже ідеалізм у великій мірі притаманний релігійного світу – прагнення до Абсолюту лежить в основі всіх релігійних навчань. Ідеал в релігії – це приклад найбільшої жертви себе в ім’я добра і справедливості. Такими прикладами завжди були святі, праведники, ченці-аскети.

В психології поняття «ідеального Я» ввів Зигмунд Фрейд. Я-ідеал служить для визначення любові людини до себе, що формується в дитинстві і залишається зразком для наслідування протягом життя. Додатково може розглядатися як найвища істота в особистості людини. Термін використовується в психотерапії, але трактується різними психоаналітиками інакше. Наприклад, деякі вважають ідеальний образ наслідком психозу або неврозу.

В літературі ідеал – це, перш за все, особа чи образ людини, який має зовнішні риси і внутрішні якості, здійснює вчинки. Це образ Героя з Великої Літери, який для багатьох поколінь залишається зразком для наслідування. Якщо навести приклади з класичної літератури, ідеальні герої – це П’єр Безухов, Граф Монтекрісто, д’артаньян, Тетяна Ларіна.

Ідеал у мистецтві – втілені в художньому образі «досконалість» і «завершеність». В науці – це експериментальні і теоретичні методи, які допомагають досягти максимально обгрунтованого знання.

Ідеалізм протиставляється матеріалізму – вірі в те, що навколишня матерія є справжньою і базовою для створення світу. Ідеалістична філософія з рисами аристократизму, пафосності і непрактичності виглядає як застаріла теорія. Але потреба в ідеалі так само непереборна в людському бутті, як потреба в красі, справедливості.

Ідеали краси.

Поняття про ідеал краси змінювалися у різні епохи – це відомий факт. А на сучасній хвилі бодипозитива визначити приклад для наслідування стає все складніше. Канонічні красуні Мона Ліза або Венера Боттічеллі сьогодні навряд чи б користувалися успіхом. Так що ідеальність – категорія дуже суб’єктивна і менш піддається визначенню, ніж здається на перший погляд.

Конструкції про ідеального партнера, друга, ідеальної зовнішності, постаті, життя, роботі – тільки зручна абстракція для спрощення думки. Але вона небезпечна з кількох причин:

• Зациклений на ідеальності людина стає зручним об’єктом для маніпуляцій ринку. На ньому заробляють самі потужні індустрії схуднення, косметики, естетичної медицини.
• Власне невідповідність вигаданого ідеалу лякає, викликає почуття провини, сорому, тривожність, посилює невпевненість у власних талантах, вженуть в депресію.
• Ідеалізація (наділення когось досконалими якостями) розвиває психологічну залежність від ідеалу. А в романтичних стосунках ідеалізація партнера змушує відповідати його очікуванням.

• При близькому знайомстві ідеалізований образ руйнується, що призводить до розчарування в партнері.
• Людина, яка занурюється в уявні конструкції про ідеального партнера, в результаті залишається самотнім.
• Придумані символи сексуальності і «красива» порнографія спотворює не тільки очікування від інтимних відносин, але й уявлення людей про самих себе. Це посилює нерозуміння чоловіків і жінок в реальному житті.
• Очікування ідеального партнера може зіграти з нами злий жарт. Воно створює ілюзію того, що відносини налагодяться чарівним чином без зусиль обох партнерів.

Ідеальність – потужний стимул стати краще. Але є ризик, що заради нього ми відмовимося від реальності. Щоб цього не сталося, доведеться навчитися приймати себе таким, яким ти є.