Тести з визначення свого типажу традиційно займають перші рядки переглядів. Жінки ототожнюють себе з іменами грецьких богинь, чоловіки намагаються розпізнати в собі командира або рядового, всі разом визначають свої психотипи особистості і поділяються результатами в соцмережах. Що дає знання свого і чужого психологічного типу? Наскільки точним вважається такий поділ? І що важливо – точно потрапити в психотип або працювати над своєю індивідуальністю? Розмірковуємо про нав’язаних шаблонах «типізації» та внутрішньому голосі.

Що таке психотипи особистості?

Психотипи особистості — це загальні «сортувальні» групи, які об’єднують людей за сукупністю рис характеру і особливостям особистості. Різноманіття психологічних шкіл не дає меншу кількість класифікацій психологічних типів. Але навіть всередині кожної з класифікацій чітких меж між групами немає, вони плавно перетікають одна в одну, змішуються, обростають індивідуальними рисами.

Але знання психотипу – це далеко не все. Кожна людина – це єдність загального та індивідуального. Психотип – це своєрідна рулетка з генів мами, тата, всіх родичів. Це той самий психологічний «скелет», який виправити практично нереально, зате можна нарощувати «м’язи» звичок, уподобань, нахилів – всього того, що визначає індивідуальність. Але особисті особливості впізнаються пізніше. Набагато простіше відштовхуватися від типологічних особливостей і саме з них починати спілкування або спільну роботу.

Психологічна типологія розроблялася для того, щоб за зовнішніми ознаками спрогнозувати поведінку людини, визначити його тип мислення, виявити потенційно сильні або слабкі сторони, вибрати необхідну лінію поведінки, можливі техніки маніпулювання. Перші спроби «розсортувати» людей з психологічним особливостям особистості зробили астрологи. Пізніше типологією зайнялися психіатри, яким потрібно було прогнозувати поведінку пацієнтів з психопатологией і призначати лікування.

У 1970 роках литовським соціологом А. Аугустинавічуте була розроблена соціоніка – вчення про те, що люди думають, взаємодіють, вступають у відповідності зі своїм психотипом. Спочатку соціоніка розглядала тільки психологічну сумісність в сім’ї. Пізніше вчення стало своєрідним керівництвом до дії для кадровиків, педагогів, маркетологів, коучів, шлюбних агентств – представників професій, яким доводиться працювати з великим потоком незнайомих людей.

Слово «соціоніка» походить від «societas»-«суспільство». В основі соціоніки лежить вчення швейцарського психіатра К. Юнга «Психологічні типи».