Чому вчить казка «Премудрий піскар»
Автор алегоричним мовою намагається змусити читача переосмислити важливу філософську тему – про сенс життя.
Саме те, на що людина розтратить свою життя, і стане в підсумку основним критерієм його мудрості.
З допомогою гротескного образу піскаря Салтиков–Щедрін намагається донести цю думку до читача, застерегти молоде покоління від хибного вибору своєї стежки, а старшому — пропонує замислитися про гідному фіналі життєвого шляху.
На прикладі піскаря автор показує, як малодушність і боягузтво можуть змусити зовсім недурного, що подає надії людини вести «рослинну» життя, і в підсумку розточити її даремно.
Історія не нова. Євангельська притча про людину, закопавшем свій талант у землю, як раз про це. В ній дається найперший і найголовніший моральний урок на цю тему. Надалі у літературі неодноразово порушувалася проблема маленької людини — «тварі тремтячою», і його місця в суспільстві.
Але при всьому цьому значна частина покоління сучасників Салтикова–Щедріна — знайома з літературною спадщиною предків, освічена, і в міру ліберальна, не зробила потрібних висновків, тому у безлічі своєму являла собою саме таких пічкурів, не мають ні громадянської позиції, ні соціальної відповідальності, ні прагнення до позитивного перетворення суспільства, окопавшись у своєму маленькому світі і тремтячи від страху перед можновладцями.
Цікаво, що саме суспільство теж вважає подібних особин баластом — не цікавим, дурним і безглуздим. Про пескарі мешканці водойми висловлювалися вкрай непривабливо, незважаючи на те, що він жив, нікому не заважаючи, нікого не ображаючи і не наживаючи ворогів.
Кінець життя головного героя дуже промовистий – він не помер, не був з’їдений. Він зник. Автор вибрав такий фінал, щоб ще раз підкреслити ефемерність існування піскаря.
Основна мораль казки в наступному: якщо за життя людина не прагнув робити добро і бути потрібним, то й смерті його ніхто не помітить, тому що його існування не мало сенсу.
У всякому разі, перед смертю головний герой жалкує саме про це, задаючи собі питання – кому він зробив добру справу, хто зможе його з теплом згадати? І не знаходить втішного відповіді.
