Призначена для дорослих казка «Премудрий піскар» при ретельному аналізі демонструє типові риси творчості М. Е. Салтикова-Щедріна. Письменник був майстром тонкої іронії. В рамках обраного стилю автор малює дуже характерні образи, допомагаючи собі використанням прийомів гротеску і гіперболізуючи фігури головних героїв.

Літературна критика радянської школи прагнула шукати в російській класиці імперського періоду риси класового протистояння та соціальної боротьби. Та ж доля спіткала і казку про премудром пескарі – в головному герої старанно відшукували риси зневаженого дрібного чиновника, тремтячого від страху, замість того, щоб присвятити життя класової боротьби.

Однак більшість російських письменників хвилювали все ж не стільки революційні ідеї, скільки моральні проблеми суспільства.

Жанр і сенс назви казки

Казковий жанр здавна був привабливий для белетристів. Він цікавий тим, що в рамках алегоричності можна дозволити собі провести будь-які паралелі з об’єктивною дійсністю та реальними фігурами сучасників, не скупившись на епітети, але при цьому нікого не дратуючи.

Типовий жанр казки передбачає участь в сюжеті тварин, які наділяються розумом, спритністю, людської манерою спілкування і поведінки. В даному випадку твір своєї фантасмагоричностью цілком вписується в сюжет казки.

Починається твір характерно – жив-був. Але при цьому воно називається казкою для дорослих, тому що автор алегоричним мовою пропонує читачеві замислитися над аж ніяк не дитячої проблемою – про те, як прожити своє життя, щоб перед смертю не шкодувати про її безглуздість.

Назва цілком відповідає жанру, в якому написано твір. Піскар названий не розумним, не мудрим, не інтелектуальним, а саме «премудрым», в кращих традиціях казкового жанру (досить згадати хоча б Василісу Премудру).

Але вже в самій цій назві вгадується сумна іронія автора. Воно відразу налаштовує читача на роздуми про те, чи справедливо головного героя називати премудрым.