Доля людини короткий зміст оповідання М. А. Шолохова, головні герої, сюжет, рік написання роману, аналіз епізоду в церкві

Існує чимало творів про Велику Вітчизняну війну, один з них – розповідь М. А. Шолохова «Доля людини», короткий зміст якого представлено нижче.

Сюжет цього твору не містить опису бойових дій або подвигів в тилу, тут йдеться про людину, що потрапила в полон, і про те, який слід війна залишила в його житті.

Аналіз цього твору та його стислий виклад допоможе проникнути в суть розповіді.

Про оповіданні «Доля людини»

Твір описує складні перипетії життя простого радянського солдата, який бачив жахи війни, пережив тяготи німецького полону, позбувся сім’ї, безліч разів був на межі життя і смерті, але, попри все, зберіг у собі людяність і знайшов сили жити далі.

«Долю людини» з точки зору жанрової приналежності прийнято вважати розповіддю. Однак у цьому творі присутні ознаки різних жанрів.

За своїм обсягом твір маленьке, а значить, більше схоже на розповідь. Однак, тут описується не окремий випадок, а великий відрізок часу, довжиною в кілька років, що дозволяє назвати цю книгу повістю.

Хто автор оповідання «Доля людини»

Михайло Олександрович Шолохов – один з найвидатніших письменників свого часу, а також видатний громадський діяч.

Він був удостоєний звання академіка, двічі Героя Соціалістичної праці, а в 1965 році став лауреатом Нобелівської премії з літератури.

Серед найвідоміших його творів такі романи, як «Піднята цілина», роман-епопея «Тихий Дон», «Вони билися за Батьківщину» і звичайно, оповідання «Доля людини».

Рік написання оповідання «Доля людини»

Оповідання «Доля людини» був написаний у 1956 році. Війна закінчилася більше 10 років тому, але вона як і раніше хвилювала М. Шолохова.

Саме в цей час відбулося переосмислення автором образу героїчної Перемоги.

У 1953 році помер В. В. Сталін. Шолохов критично глянув на багато чого, в тому числі на дії покійного глави держави.

У відомому наказі Сталіна № 270 йшлося про те, щоб усіх, здалися в полон ворогу, вважати дезертирами і зрадниками Батьківщини. Вони повинні були бути знищені, а їхні сім’ї позбавлені будь-якої державної підтримки.

Розповідь Шолохова «Доля людини» відкрив нову сторінку у військовій літературі тих років. Описані в оповіданні жахи полону, які довелося пережити мільйонам солдатів, стали відправною точкою для зміни ставлення до людей, які потрапили в таку ситуацію.

Історія створення оповідання «Доля людини»

В основі твору лежить реальна історія людини, якого Шолохов зустрів на полюванні на Верхньому Дону приблизно через рік після закінчення війни.

У невимушеній бесіді письменник почув розповідь, який вразив його до глибини душі. «Обов’язково, обов’язково напишу про це», – подумав Шолохов.

Тільки через 10 років письменник вирішив втілити свій задум у життя. В цей час він читав твори Хемінгуея і Ремарка, головні герої яких представляють собою безсилих, нікчемних людей, втратили сенс життя після повернення з війни.

Тоді він згадав про свого випадкового знайомого і вирішив, що прийшов час написати його історію, історію поневірянь, важких випробувань і віру в життя, незважаючи ні на що.

Шолохову знадобилося всього сім днів, щоб написати текст розповіді. 31 грудня 1956 року – дата написання і публікації розповіді в газеті «Правда».

Твір знайшло великий відгук у письменницькому середовищі, в тому числі за кордоном. Трохи згодом розповідь був прочитаний по радіо відомим актором С. Лук’яновим.

Головні герої оповідання М. Шолохова «Доля людини»

Головний герой в оповіданні один – це Андрій Соколов, людина залізної волі, але при цьому не позбавлений м’якості серця.

У цьому герої втілені головні риси справжнього російського характеру – сила волі, любов до життя, патріотизм і милосердя.

Від його особи ведеться розповідь.

Інші персонажі «Долі людини» М. А. Шолохова

Про інших дійових особах ми дізнаємося зі спогадів головного героя.

Він з теплотою говорить про своїх рідних: про дружині Ірині та дітей – Анатолії, Настусі і Олюшке.

В епізодах зустрічаються герої, яким симпатизує оповідач – це військовий лікар, який допомагав російським солдатам в полоні, командир роти, врятований Соколовим від донощика, і урюпінськ приятель, який прихистив героя у себе вдома після війни.

Є й негативні персонажі: зрадник Крыжнев, комісар табору Мюллер, німецький майор-інженер.

Єдиний персонаж, якого ми бачимо в цьому героя – це його прийомний син Ванюша, маленький хлопчик, свято вірить, що Соколов, що його справжній батько.

«Доля людини» — короткий зміст

Розповідь ведеться не за головами, а йде суцільним текстом, але для переказу в скороченні зручно розділити його на невеликі відрізки.

Андрій Соколов

За своєю структурою твір являє собою розповідь в оповіданні.

Спочатку автор веде розповідь від першої особи. Він описує першу післявоєнну весну на Верхньому Дону: бездоріжжя і паводки застають його в дорозі. Він з товаришем змушений відправитися в станицю Букановскую.

Дорога чекала нелегка, а на середині шляху довелося їм перепливати річку, що розкинулася на цілий кілометр. На переправі їх чекала худа дірява човник, яка могла перевезти тільки двох за раз. Першим човняр переправив оповідача.

На іншому березі, чекаючи свого товариша, автор зустрів чоловіка з хлопчиком років 4-5. Зав’язалася бесіда. Чоловік помилково припустив, що оповідач тієї ж професії, що і він – шофер. Можливо, саме тому йому раптом захотілося вилити душу, розповісти історію свого нелегкого життя.

Він відразу не представився, але по ходу розповіді ми дізнаємося, що звуть його – Андрій Соколов. Тепер розповідь ведеться від його імені.

Довоєнний час

З самого початку життєвого шляху Андрія Соколова переслідували труднощі і позбавлення.

Народився він у 1900 р. у Воронезькій губернії. Пройшов Громадянську війну, в голодний 1922 р. опинився на Кубані, тільки так і вижив. А його рідні – батько, мати і дві сестрички – померли з голоду на батьківщині.

У всьому світі не залишилося у нього рідної людини. Повернувшись з Кубані, переїхав до Воронежа, де поступив на роботу теслярем, потім працював на заводі, освоїв слюсарне майстерність.

Невдовзі завів сім’ю. Одружився на скромній дівчині-сирітку по великій любові. Після втрати близьких стала вона для нього розрадою – розумниця, весела і при цьому мудра. Життя почало налагоджуватися: з’явилися діти – син Анатолій і дві доньки, Настя і Оля – все суцільно відмінники і гордість батька.

Герой освоїв нову професію шофера, став непогано заробляти і відбудував будинок з двома кімнатами. Тільки розташування будинку було невдале – біля авіазаводу. Не знав він тоді, яку фатальну роль це відіграє в його житті.

Війна і полон

Нова війна раптово увірвалася в життя Андрія Соколова. Вже на третій день вся сім’я зібралася проводжати його на вокзал.

Прощання з родиною виявилося для нього важким випробуванням. Завжди спокійна і тиха дружина раптом прийшла до нестями, не відпускала його, а тільки повторювала, що не доведеться їм більше побачитися.

Прикро стало йому, що його живцем ховають, і відштовхнув дружину, про що після щодня себе дорікав.

Почалися для Андрія Соколова військові будні: працював шофером, отримав два поранення легенів. Своїм рідним листа писав нечасто і завжди дуже коротко, ніколи не скаржачись. У цьому вперше проявилася його особлива чоловіча витримка: не терпів він солдат, що посилають слізні листи рідним, яким в тилу і так було важко.

Найбільше випробування наздогнало його в травні 1942 р. Йшов запеклий бій під Лозовеньками. Боєприпаси закінчувалися і Андрію Соколову належало доставити їх під вогнем батареї солдатів. Але до пункту призначення він не доїхав. Вибухова хвиля відкинула його вбік і на час відключила.

Коли він прийшов до тями, то виявив, що знаходиться у ворожому тилу. Він спочатку намагався прикинутися мертвим, лише б не здаватися, але проходили повз німці виявили його. Тоді Соколов зібрав рештки сил, щоб встати і гідно зустріти смерть. Один німець підняв було автомат, але інший відсмикнув його, зрозумівши, що Соколов ще може знадобитися для роботи.

Соколова разом з іншими полоненими погнали на захід. Німці поводилися з ними, як із скотиною: всіх поранених пристреливали на місці, також надходили з намагались втекти, і били – били просто так, від злості.

Особливе значення в оповіданні має епізод в церкві. В одну з перших ночей німці загнали солдатів в церкву.

Тут Соколову вдалося ближче дізнатися, хто разом з ним попав у полон. Його здивувало, що військовий лікар, який тут же вправив йому плече, навіть у такій ситуації самовіддано продовжував робити свою роботу.

Потім він випадково підслухав розмову і тут його вразило інше: солдат збирався видати свого командира, якому загрожувала смерть за прихильність до комуністичної партії. Соколов вирішив задушити зрадника, він вперше вбив людину, при цьому «свого», але для нього він був гірше ворога.

У церкві стався ще один знаковий інцидент: німці розстріляли полоненого, який не захотів оскверняти святе місце, справляючи малу нужду.

Всю дорогу до табору Соколов думав про втечу, і ось з’явився випадок. Полонених послали в ліс рити могили для своїх же, охоронці відволіклися і Соколову вдалося втекти.

Але через чотири дні німці з собаками наздогнали виснаженого солдата. Живого місця не залишилося на ньому від побоїв нацистів і укусів собак, цілий місяць він провів у карцері, але вижив і був переправлений до Німеччини.

Пів-Німеччини об’їздив Андрій Соколов, працював на заводах і шахтах в Саксонії і Тюрінгії. Умови були такі, що легше було б померти.

Полонених постійно били жорстоко, до напівсмерті, годували крихітним шматком хліба з тирсою і юшкою з брукви, змушували працювати до втрати пульсу. Соколов згадує, що колись важив майже дев’яносто кілограм, а тепер не дотягував і до п’ятдесяти.

На волоску від загибелі

Один з кульмінаційних моментів оповідання – випадок в Дрездені. В цей час Соколов працював у кам’яному кар’єрі.

Робота була вкрай важкою, і Соколов, не витримавши, якось проговорився: «Їм по чотири кубометри виробітку треба, а на могилу кожному з нас і одного кубометра через очі вистачить». Ця його фраза дійшла до коменданта.

Коли викликали до коменданта Мюллеру, Соколов заздалегідь попрощався з товаришами, так як знав, що йде на смерть. Мюллер чудово володів російською мовою і не потребував посередника в бесіді з російським солдатом. Він одразу сказав, що зараз особисто розстріляє Соколова. На що той відповів: «Воля ваша».

Мюллер був трохи п’яний і веселий, а на столі стояла пляшка і різні закуски, тоді він налив повну склянку шнапсу, поклав на нього шматок хліба з салом і все це простягнув Соколову зі словами: «Перед смертю випий, рус Іван, за перемогу німецької зброї».

Звичайно, Соколова не влаштував такий тост, і він вважав за краще відмовитися, прикинувшись не п’є. Тоді Мюллер запропонував йому випити «за свою погибель». Соколов узяв склянку і випив його залпом, не закушуючи.

Мюллер вказав на хліб, але Соколов пояснив, що після першої не закушує. Тоді комендант налив другий стакан. Соколов також проковтнув його, але хліба не взяв.

Незважаючи на сильний голод, йому хотілося показати, що не вибили з нього ще людини, і він не буде накидатися на німецьку подачку. Вголос же сказав, що і після другої не звик закушувати.

Мюллера це дуже потішило, він налив третю склянку. Його Соколов випив повільно і надломив тільки маленький шматочок хліба. Таке гідність вразило коменданта, він визнав в Соколові хороброго солдата і відпустив його, давши із собою буханець хліба з салом.

Звільнення від полону

У 1944 році стався переломний момент у війні і німцям стало не вистачати людей. Знадобилися шофери, і тоді Соколова приставили до німецького майору-інженерові.

У якийсь момент майора відправили до лінії фронту. Соколов вперше за два роки опинився поблизу радянських військ.

Це був його шанс. Він придумав план, за яким повинен був бігти, захопивши з собою майора з кресленнями, щоб здати його своїм.

Так він і зробив: під час об’їзду німецьких укріплень він оглушив майора, переодягнувся в заздалегідь підготовлену німецьку форму, щоб обдурити блокпост, і під кулями, несущимися з обох сторін, «здався» своїм же.

Соколова прийняли як героя і обіцяли представити до нагороди. Його відправили в госпіталь поправити здоров’я. Він тут же написав листа додому, але відповідь довго не приходив.

Нарешті, він отримав звістку, але не від рідних. Писав його сусід, він повідомив трагічну новину: при бомбардуванні авіазаводу великий снаряд потрапив у будинок, де в цей час були дружина і дві дочки Соколова, а син, дізнавшись про загибель сім’ї, які добровільно вирушив на фронт.

Одержавши місячну відпустку, герой з’їздив до Воронежа, але майже відразу повернувся в дивізію: так важко йому було на душі.

Син Анатолій

Через кілька місяців герой отримує лист від сина, який коротко розповів про своє життя: він служить недалеко від батька і вже командує батареєю.

Гордість переповнює Соколова. Він вже мріє, як вони разом будуть жити після війни, як син одружується, а він стане няньчитися з онуками, все налагодиться.

Але цим сподіванням не судилося збутися. Вранці 9 травня в День Перемоги Анатолія вбиває німецький снайпер.

Післявоєнний час

Війна закінчилася. Соколову було нудно повертатися в рідне місто, і він поїхав в Урюпинск до свого знайомого, який давно кликав його до себе.

Там герой знову влаштувався працювати шофером, почалися робочі будні.

Як-то Соколов запримітив безпритульного хлопчика біля чайної, де завжди обідав. Виявилося, що мати Івасика загинула при обстрілі поїзда, а батько – на фронті.

Якесь тепло відчув Соколов в грудях, дивлячись на цього замурзаного малюка з яскравими, як зірочки, очима. Не витримав, підкликав до себе і назвався його батьком. Так поєдналися два осиротілих серця.

Через аварію у Соколова відібрали шоферську книжку, і він вирішив виїхати з Урюпинська разом зі своїм новим сином. В дорозі і застав їх наш оповідач.

Висновок

Розповідь Шолохова «Доля людини» змушує замислитися про багато речей: про волі до життя і патріотизм, про справжніх чоловічих вчинках і милосердя до слабкого, про безстрашність перед смертю і подвиг в ім’я близького і країни.

Але головна думка така: війна – це найстрашніше, що може трапитися з людиною, вона не лише знищує людей, але і ламає долі тих, хто залишився живий.