Аналіз казки Дикий поміщик Салтикова-Жедрина, головні герої, короткий зміст, мораль казки, історія створення, зміст назви, особливості сюжету, проблематика

Проводячи аналіз казки «Дикий поміщик» Салтикова-Щедріна, яку автор написав у далекому 1869 році, варто звернути увагу на стиль викладу твору.

Казка представляє собою ряд фантасмагоричних образів, що поєднують у собі характерні для Росії риси представників правлячого класу і народу.

Розповідь автора простий для сприйняття, але таїть в собі безліч прихованих алегорій, які не втратили, на жаль, актуальність і в наш час. Мета даного аналізу — спроба по-новому поглянути на відомий твір.

Історія створення твору «Дикий поміщик»

Зберігаючи форму народної казки, вплітаючи в сюжет фантастичні елементи, письменник знаходить можливість просто говорити про складні проблеми. Навіть «міцна» цензура Царської Росії не знаходить підстав заборонити друкувати казку.

Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін (справжнє прізвище Салтиков, псевдонім Микола Щедрін, 1826 — 1889) — російський письменник, журналіст, редактор журналу «Вітчизняні записки», Рязанський і Тверській віце-губернатор.

Втім, в літературному журналі «Вітчизняні записки» (в якому вперше публікують розповідь) функцію головного редактора в той час виконував хороший приятель Михайло Євграфовича — Микола Некрасов.

Рік написання казки – 1869, твір виходить у світ вже після скасування кріпосного права. Але життя простого селянина (як і колись залежить від поміщика), оточений навколо податками і податями, стала не набагато легше.

Головні герої і їх характеристика

Урус Кучум Кильдибаев — головний персонаж твору. Типовий представник правлячої еліти Росії.

Він по-своєму діяльний і сповнений планів на майбутнє, та ось невдача — без мужика він не звик обходитися, але в той же час російський мужик йому осоружна.

Йому неприємний вигляд і запах. Поміщик приходить до парадоксального висновку — простий, «невмитий народ» йому ні до чого.

Примітно, що він звертається до Бога з проханням позбавити його від сільського мужика, але його прохання не було почуто, що підтверджується цитатою: «але Бог знав, що той поміщик дурний, і просили його не послухав». Тоді поміщик вирішує вижити холопів, і всіляко утискуючи ускладнюючи їм трудове життя.

Мужик – збірний образ російського народу. В часи написання казки православ’я в Росії мало ранг державної ідеології. Не дивно, що народ також звертається з проханням про допомогу до Бога.

Змучені утисками жорстокого поміщика, люди просять позбавити їх від мук. Селяни зникають.

Капітан-справник – представник контролюючого органу влади. Незважаючи на симпатії до поміщика, ставить у главу кута державні інтереси. Мужика – ні, податей немає, та й взагалі непорядок. Резолюція – мужика повернути!

Салтиков-Щедрін «Дикий поміщик» — короткий зміст

В один із днів відчув поміщик, що чоловік зник з його володінь, і зрадів.

Однак незабаром з’ясувалося, що разом з селянством пропали і продукти, і всяка можливість налагодити побут.

Цікаво, що для зміцнення стійкості невдалий «керівник села» звертається до державного друкованого органу – газети, у читанні якій знаходить розраду і підтримку своєї фанатичної дурниці.

Незабаром від нього відвертаються його друзі і приятелі – актори та генерали. Суть їхніх претензій проста – скорочення доходів приймаючої сторони. Столів не накривають, та не розважають. Нікому і нічим.

Поміщик починає повільно, але вірно дичавіти. В результаті бідолаха знаходить собі товариша в особі лісового ведмедя. Однак задуму не кидає навіть після відвідин його капітаном-справником.

Влада починає турбуватися, мужик чудесним чином повертається. Здичавілий поміщик, що втратив людський вигляд, повернутися до нормального життя вже не може. Тут розкривається сенс назви твору – «Дикий поміщик».

Аналіз твору

Проаналізуємо сатиричну казку Михайла Салтикова-Щедріна.

Основна думка

Полягає в нехотении правлячої еліти враховувати інтереси простих людей, що може привести до загибелі як самої еліти, так і державності в цілому.

У народі кажуть простіше – «не можна пиляти сук, на якому сидиш».

Композиція твору складається з трьох частин і являє собою стандартний план художнього твору:

  • вступ;
  • основна частина;
  • висновок.

Обсяг твору невеликий. Казка займає всього три сторінки тексту.

Жанр і напрям

Розповідь штучно стилізований під твір усної народної творчості. Жанр — сатирична казка, напрямок — епос.

«Дикий поміщик» є прикладом гострої соціальної сатири. Це оригінальний епос, який не втрачає своєї актуальності і в наші дні.

Казкові елементи, використані автором в оповіданні, і невеликий обсяг твору роблять історію зрозумілою і цікавою для різної вікової категорії.

Особливості сюжету

Використовуючи яскраві сатиричні прийоми, автор викриває пороки нашого суспільства і ставить перед читачем ряд важливих питань, відповіді на які йому доведеться шукати самому.

На відміну від народних казок, в оповіданні видна робота письменника з текстом.

Образи і характери персонажів прописані ємко і барвисто. У творі легко знайти приклади іронії не тільки на адресу поміщика, але й соціального устрою царської Росії.

У творі повною мірою використані такі виразні засоби, як:

  • іронія;
  • гротеск;
  • алегорія;
  • порівняння;
  • алогізм;
  • гіпербола.

Проблематика

Незважаючи на кажущую простоту, казка має багато прихованих смислів і скоріше ставить запитання, дає відповіді на них. Вдумливе читання тексту призводить до роздумів про складних філософських категоріях. Що є дурість, людська мораль, справедливість і Бог, держава і народ? Чому вчить казка?

Як казали древні пророки – «людина може відвернутися від суспільства, але якщо суспільство відвернеться від людини, настане його повна деградація».

Основна тема та ідея твору – ставлення влади до простих людей, які є фундаментом будь-якої держави.

Висновок

Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін – прекрасний зразок справжнього російського письменника, в якому талант і письменницький дар розвинений також добре, як і почуття громадянина своєї країни.