Письменника А. Купріна глибоко хвилювала тема любові – в «Гранатовому браслеті» вона отримала вершинне втілення.
Автор дуже любив цю розповідь, вважав своїм найкращим.
Кохання у творі «Гранатовий браслет»
Любов тут — і смыслобразующая ідея, і найглибша проблема. Висвічує особистісні особливості всіх персонажів і є своєрідним кодом краси і безсмертя. З ним співвідносяться характер і вчинки кожного героя і більше того – його людську гідність, духовна цінність. Звичайно ж, позначається вплив романтичної культури.
Романтики підносили любов «ідеальну» – нерозділене або позашлюбний, неможливу в респектабельному суспільстві, не пов’язану з насущними життєвими проблемами (дах, хліб, стабільність, народження і виховання дітей).
Проблематика ця зародилася ще в середньовіччя, не без впливу християнства – згадаймо роман про «Трістані та Ізольді», лірику трубодуров і минезигеров, поезію Данте і Петрарки. У жінці бачили прообраз божого на землі. Так що любов не могла не бути трагічною: небесне та земне у цьому світі ніколи не зійдуться.
Однак у творі Купріна основні для романтичної літератури види любові – подружня та «ідеальна» – не конфліктують, оголошуючи один одного примхою або злочином. Чоловік Віри далекий від єхидства, зарозумілості чи злорадства – навіть і не сприймає Желткова суперником. Висміює любовні листи Шеїн при особистій зустрічі відчуває себе свідком великої трагедії.
Про кохання багато написано в Біблії, і, роздумуючи про неї, Купрін А. багато образні елементи запозичує саме з «книги книг». Нерішучість судити закоханого Василя Львовича Шеїна, жестикуляція брата Віри Миколая (ніби кидаючи на землю чогось важкого каменя на осуд?), поєднання сили і покірності у зовнішності і поведінці Георгія Желткова, саме його ім’я, м’яка насмішка над думкою про владу суспільних інститутів над почуттями, презирство головним героєм смерті, страждання заради любові до чужої загалом-то жінці, посмертний діалог з Вірою, – все це відсилає до повісті про Христа.
Будучи Купріна абсолютна любов викликає в людях ті ж почуття, що і в часи біблійні. З одного боку – насмішка, цинізм, обурення, гордовитість, цікавість, тривожність, страх і ревнощі. З іншого – завороженность, повага, шанування, подяку, хворобливе визнання дріб’язковості щоденної суєти і бажання бути «прощеним» за свою малодушність.
Аналіз кохання Желткова до Віри
Багато написано про продовження теми маленької людини письменником через долю цього персонажа. І все ж, це лише соціальний рівень проблематики – не найважливіший тут для Купріна. Герой поза соціальних проблем і суперечностей – живе тільки улюбленою жінкою.
У любові Георгія багато від стародавнього культу поклоніння Прекрасній Дамі. Не випадково знехтуваний дорогоцінний подарунок заповів іконі Богоматері. І вперше він зустрічає Даму серця не де-небудь – а в цирку: немов покликаний до вищого служіння з арени марноти земного життя.
Підданство абсолютно безкорисливо – і все ж нескінченно його винагороджує: він щасливий вже самим існуванням Віри. Дуже символічно ім’я коханої і термін безнадійної ввічливій любові (сім років співзвучні семи днів Страсного Тижня). Герой обожнює улюблену здалеку, хоча вони навіть жодного разу не зустрілися поглядами.
І все ж Георгій страждає. Служіння зробило його чужим повсякденної круговерті. Він живе можливістю хоча б здалеку бачити Віру і обожнюють писати анонімні листи. По-друге, молода людина повністю усвідомлює безнадійність своїх почуттів, їх беззахисність та вразливість перед цинічними недовірливим людськими поглядами. Болісно бути смішним: люди хочуть сміятися в цирку, але ніхто не хоче опинитися на арені для розваги публіки. І тільки закоханий переступає цей круг.
Парадоксально, але це страждання робить людину сильнішою і достойніше. На рівних пояснюється Жовтків з чоловіком Віри і сам вибирає не говорити з розгніваним Миколою. Спокійно говорить про своєї приреченості, якщо його позбавляють можливості зустрічей з коханою: «Залишається тільки одне – смерть… Ви хочете, я візьму її в якій завгодно формі».
Головна думка оповідання Купріна
Старий Аносов у розмові з Вірою (дуже мудрий і пророчий для наших часів, його можна розібрати на цитати) нарікав, що сучасні чоловіки не здатні на велике почуття.
Проте поведінка його внучки приводить читача до висновку, що жінки мало чим відрізняються від чоловіків. Для неї листа і подарунок обожнює незнайомця – всього лише «історія», в якій вона не хоче бути діючим героєм, і яку вона просить «припинити».
Людина взагалі не готовий до зустрічі з Любов’ю, як не було готове людство до пришестя Христа – хоча ні про що напевно так багато не мріють, не говорять і не пишуть. Проте вона нікого не залишає байдужим – і в цьому, напевно, її головна сила. І Віра все ж відчуває духовне преображення від цієї зустрічі.
Любов сильніше смерті
Автор виявив себе у цьому оповіданні чудовим майстром малої прози. Фінал мисленого прощання молодої жінки з померлим закоханим під безсмертну музику Бетховена мало кого залишить байдужим.
Прекрасне твір музичного мистецтва дає можливість людині відчути в собі «роздвоєння» душі – її приналежність одночасно землі і небес. Талантом створювати подібні творіння мають всі великі художники, до числа яких належить А. і Купрін.
