Письменника А. Купріна глибоко хвилювала тема любові – в «Гранатовому браслеті» вона отримала вершинне втілення.
Автор дуже любив цю розповідь, вважав своїм найкращим.
Кохання у творі «Гранатовий браслет»
Любов тут — і смыслобразующая ідея, і найглибша проблема. Висвічує особистісні особливості всіх персонажів і є своєрідним кодом краси і безсмертя. З ним співвідносяться характер і вчинки кожного героя і більше того – його людську гідність, духовна цінність. Звичайно ж, позначається вплив романтичної культури.
Романтики підносили любов «ідеальну» – нерозділене або позашлюбний, неможливу в респектабельному суспільстві, не пов’язану з насущними життєвими проблемами (дах, хліб, стабільність, народження і виховання дітей).
Проблематика ця зародилася ще в середньовіччя, не без впливу християнства – згадаймо роман про «Трістані та Ізольді», лірику трубодуров і минезигеров, поезію Данте і Петрарки. У жінці бачили прообраз божого на землі. Так що любов не могла не бути трагічною: небесне та земне у цьому світі ніколи не зійдуться.
Однак у творі Купріна основні для романтичної літератури види любові – подружня та «ідеальна» – не конфліктують, оголошуючи один одного примхою або злочином. Чоловік Віри далекий від єхидства, зарозумілості чи злорадства – навіть і не сприймає Желткова суперником. Висміює любовні листи Шеїн при особистій зустрічі відчуває себе свідком великої трагедії.
Про кохання багато написано в Біблії, і, роздумуючи про неї, Купрін А. багато образні елементи запозичує саме з «книги книг». Нерішучість судити закоханого Василя Львовича Шеїна, жестикуляція брата Віри Миколая (ніби кидаючи на землю чогось важкого каменя на осуд?), поєднання сили і покірності у зовнішності і поведінці Георгія Желткова, саме його ім’я, м’яка насмішка над думкою про владу суспільних інститутів над почуттями, презирство головним героєм смерті, страждання заради любові до чужої загалом-то жінці, посмертний діалог з Вірою, – все це відсилає до повісті про Христа.
Будучи Купріна абсолютна любов викликає в людях ті ж почуття, що і в часи біблійні. З одного боку – насмішка, цинізм, обурення, гордовитість, цікавість, тривожність, страх і ревнощі. З іншого – завороженность, повага, шанування, подяку, хворобливе визнання дріб’язковості щоденної суєти і бажання бути «прощеним» за свою малодушність.
