М. Ю. Лермонтов любив тему Кавказу. Його приводили в захоплення види і краси цих країв. В твір він постарався вкласти і передати любов до цих місць, а романтичне початок внесло в поему особливий колорит. Образ і характеристика Мцирі є ключовим і сюжетоутворюючим. Самотність головного героя і туга за рідними місцями, штовхають його на втечу. Ризикуючи життям, він покидає стіни монастиря з єдиною метою – повернутися додому. Мцирі втілення людської гідності. Приклад справжньої мужності і безмежної відваги.
Образ і характеристика
Не по своїй волі Мцирі опинився в монастирі. Маленьким дитиною він потрапив у полон. На той момент йому було всього 6 років. Російський генерал вирішив, що йому тут буде краще, навіть не здогадуючись, якою трагедією обернеться його, як він вважав, благородний вчинок.
Дитя гір. Мцирі народжений на Кавказі. До шести років прожив з сім’єю в аулі.
«Сивий, непорушний Кавказ… Мені таємний голос казав, що колись і я там жив…»
Образ батька залишився у пам’яті до цього часу. Відомо, що чоловік воював.
«Мій батько? Він як живий у своїй одязі бойової був мені, і я пам’ятав кольчуги дзвін, і блиск рушниці…»
Терплячий. Гоноровий. Будучи дитиною виявляв силу волі і стійкість характеру. Терпів біль, коли хворів, не видаючи звуку.
«Навіть слабкий стогін з дитячих губ не вилітав, він знайомий їжу відкидав і тихо, гордо вмирала».
Воля маніла, розбурхуючи уяву. Монастирське життя схоже полоні. Душа рвалася з ув’язнення. Це життя не по ньому. Він би все на світі віддав за пару хвилинок проведених з рідними.
«Я мало жив, і жив у полоні. Таких два життя за одну, але тільки повну тривог, я проміняв би, якщо б міг…»
Любить природу. Дні, проведені на волі, запам’ятаються назавжди. Вони найщасливіші. Він захоплювався природою. Ловив звуки, розуміючи їх, відчував красу, гармонію. Серед людського суспільства йому це не вдалося зробити. Спілкування з нею допомагало заглушити тугу за рідного аулу. Стихія для нього споріднена душа.
«Як брат, обійнятися з бурею був би радий».
Цілеспрямований. Мрія втекти з ув’язнення зріла давненько.
«Давним-давно задумав я поглянути на дальні поля. Дізнатися, прекрасна земля. Дізнатися, для волі иль в’язниці на цей світ народимося ми».
Юнак чекав слушної нагоди. Цим випадком став день, коли почалася страшна буря. Заради волі він готовий на все: долати труднощі, боротися зі стихією, терпіти голод, спрагу, палюча спека. Навіть дівчина, сприйнята їм у водойми, не змогла порушити його плани, хоча герой явно до неї відчував симпатію. Вогник саклі, де вона жила вабив його, але Мцирі відкинув подалі думку зазирнути всередину, пам’ятаючи яку мету переслідує і заради чого. Він волів любові довгоочікувану свободу. Опинившись перед вибором не піддався спокусі.
Безстрашний. У смертельній сутичці з хижаком він проявив себе справжнім героєм. Знаючи, що сили нерівні, вступив у боротьбу з диким звіром. Рани, отримані в бою, не змогли зупинити юнака. Він вперто рухався вперед. Дорогу не знав, знесилені.
«До мене він кинувся на груди, але в горло я встиг встромити і там два рази повернути мою рушницю…Він завив».
Самотній. Похмурий за життя. Життя під замком зробила його таким відлюдькуватим. Він відвик від спілкування. Люди для нього були чужинцями.
«Я сам, як звір, був чужий людей». «Похмурий і самотній, грозою відірваний листок…»
Жага самопізнання. Мцирі прагнув пізнати себе. Здійснити задумане вдалося, опинившись на волі.
«Ти хочеш знати, що робив я на волі? Жив – і життя моя без цих трьох блаженних днів була б сумніше і похмуріший безсилою старості твоєї»
Мцирі не вдалося обняти рідних. На смертному одрі, він анітрохи не розкаювався у скоєному вчинку. Юнак був абсолютно впевнений, що діяв правильно. Останні слова прохання поховати в саду, подалі від ненависних стін. Це підтверджує, що він не збирався змінювати свої переконання і принципи.
«Сияньем блакитного дня упьюся я в останній раз. Звідти видно і Кавказ! Бути може, він з своїх висот привіт прощальний мені пришле, надішле з прохолодним вітерцем…»
