П’єса «Гроза» Островського знайома кожному. Це геніальне за своєю значимістю твір. Автор підняв у ньому животрепетні питання того часу, виставивши на суд читача колоритність характерів героїв.
Образ і характеристика Кулігіна у п’єсі «Гроза» є другорядним. Знайомство з даним персонажем відбувається в самому початку твору. З перших хвилин читач переймається щирою симпатією до механіка-самоука, змушена виживати в атмосфері застарілих патріархальних порядків і законів.
Образ і характеристика
Кулигин – місцевий мешканець міста Калиново. Чоловік середніх років. Працює механіком, мріє винайти вічний двигун.
Кулигину 50 років.
«П’ятдесят років я дивлюся за Волгу і все надивитися не можу…».
Належить до міщанському стану. Займається годинним ремеслом. За фахом механік-самоучка.
«Механік-самоучка-механік…»
Утворений. Высокоэрудированный. З легкістю цитує відомих авторів. Його кумир Ломоносов. Він щиро їм захоплюється, сподіваючись, що коли-небудь і до нього слава прийде.
«Поначитался-таки Ломоносова, Державіна…Мудрець був Ломоносов, випробувач природи…А адже теж з нашого, з простого звання…».
Любить вдаватися до міркувань на життєві теми. Здатний давати мудрі поради.
Романтична, мрійлива натура. Кулігіна захоплює все навколо. Особливо він любить захоплюватися місцевими краєвидами, а вони в Калинові просто прекрасні. Радіє кожній травиночке, распустившемуся квітці. Природа викликає у нього німе благоговіння перед нею, душевний трепет перед її неповторністю.
«Придивилися ви або не розумієте, яка краса розлита в природі».
Балакучий. Для Кулігіна поговорити мила справа. Рот у нього не закривається. Він сам прекрасно знає за собою цю звичку діставати всіх розмовами, але втриматися зайвий раз при зустрічі зі знайомими людьми, не може.
«Мені вже й так, добродію, за мою балаканину дістається; так не можу, люблю розмову розсипати».
Хоче бути корисним. Всі нереалізовані ідеї Кулігіна, спрямовані на покращення життя міста. Один з таких прикладів сонячні години.
«…Підійдете і бачите, який годину».
Громовідвід знову ж для загальної користі.
«Які такі там у тебе громові відводи?».
Що йому заважає для здійснення своїх геніальних задумів – це відсутність коштів. З-за цього йому доводиться постійно випрошувати матеріальну допомогу у Дикого, але як завжди замість позитивної відповіді чує відмову. Тому до ідей самоучки немає ніякого діла.
Сміливий. Кулігіна можна назвати сміливим людиною. Всі люди налякані грозою, а він ні. Щиро не розуміє, як можна тремтіти від страху, коли гуркоче грім.
«А ви боїтеся і поглянути на небо, тремтіння вас бере! З усього-то ви собі лякав наробили. Ех, народ! Я ось не боюсь…»
Чесний. Кулигин не звик брехати і викручуватися. Він завжди говорить правду і тільки правду. Напевно, це багатьом не подобається, але зате йому не соромно за свої слова. Навіщо обманювати людей, даючи помилкові надії. Нехай краще відразу все дізнається, ніж потім.
Добрий, хороший. У місті його всі знають. Ніхто слова поганого в його адресу не кине. «Так мене тут всі знають; про мене ніхто погано не скаже». Бачачи, як страждає Тихон, переконує його, що на ворогів не варто тримати зла. Побачивши на березі тіло Катерини, не витримує, кидаючи слова на адресу сімейства Кабанових про їхнє ставлення до загиблої.
Мріє створити перпетуум-мобіле. Але ця ідея, швидше за все так і залишиться на рівні мрії винахідника. У маленькому містечку його задуми не можуть оцінити по достоїнству. Підтримки з боку місцевих жителів немає, прагнення його для них незрозумілі. Наукові роботи не потрібні людям. Вони просто не бачать в них практичної користі. Але для Кулігіна головне жити ідеями. Без них він помре від туги, втратить внутрішнє своєрідність.
Добросовісний. Мріє заробляти чесною працею.
«Коли я свої труди хочу даром покласти, що ж я можу вкрасти, ваше степенство?».
Його безкорисливість і щирість чітко простежується в розмовах з Тихоном Кабановим і Борисом. В ньому відсутній злість і жадоба, властива Дикому і Кабанихе.
