ЦИТАТИ ПЕРСОНАЖАМ

Правдин

Пряме гідність в людині є душа.

Я народився в Москві, якщо вам то знати треба, а села в тутешньому намісництві.

Вибачте мене, добродійко. Я ніколи не читаю листів без дозволу тих, кому вони написані.

Притому, з власного подвигу серця мого, не залишаю помічати тих злонравних невігласів, які, маючи над людьми своїми повну владу, вживають її в зло нелюдяно.

Ласкаюсь, однак, покласти скоро кордону злобі дружини і дурості чоловіка. Я вже повідомив про всіх тутешніх варварствах нашого начальника і не сумневаюсь, що вгамувати їх візьмуться заходи.

Мені доручено взяти під опіку будинок і села при першому приступі люті, від якого могли б постраждати підвладні їй люди.

Я прошу вибачити мене, що вас залишу.

Коли ж у вас можуть бути щасливі лише скоти, то дружині вашій від них і від вас буде худий спокій.

Стародум

Невіглас без душі – звір.

Для примх однієї людини всій Сибіру мало.

Пряме гідність в людині є душа. Без неї просвещеннейшая розумниця – жалюгідна потвора.

Чесний чоловік повинен бути абсолютно чесна людина
.
Не той багатий, який відраховує гроші, щоб ховати їх у скриню, а той, який відраховує у себе зайві, щоб допомогти тому, у кого немає потрібного.

Кожен повинен шукати свого щастя і вигод в тому одному, що законно.

Май серце, май душу, і будеш людина повсякчас.

Я відійшов від двору без сіл, без стрічки, без чинів, та моє приніс додому неповрежденно, мою душу, мою честь, мої правила.

Набагато чесніше бути без вини обойдену, ніж без заслуг пожаловану.

Мілон

Бачу і почитаю чеснота, прикрашену освіченим розумом.

Я закоханий і маю счастие бути любимо.

Суддя, який, ні убояся ні помсти, ні погроз сильного, віддав справедливість безпорадного, в моїх очах герой.

Мої лети і в моєму становищі було б непрощенне зарозумілість вважати все те заслуженим, ніж молодої людини підбадьорюють гідні люди.

Софія

Дядечко! Справжнє моє щастя, що ти у мене є. Я знаю ціну.

Все моє старання вживу заслужити добру думку людей гідних.

Скільки смутку терпіла я з дня нашої розлуки! Безсовісні мої свойственники.

Читала тепер книжку… французьку. Фенелона, про виховання дівчат.

Митрофанушка

Не хочу вчитися, хочу одружитися!

Та всяка погань в голову лізла, то ти батюшка, то ти матінка.

Блекоти об’ївся.

Повчуся; тільки щоб це було в останній раз, і щоб сьогодні ж бути змовою!

Ну, ще слово скаже, стара хрычовка! Вже я ті оброблю.

Да відчепись матінка, як навязалась!

По мені, куди велять!

Простакова

Одна моя турбота, одна моя відрада – Митрофанушка.

Вік живи, вік учись, друже мій сердешний!

Без наук люди живуть і жили.

А я люблю, щоб і чужі мене слухали.

З ранку до вечора, як за мову повішена, рук не покладаю: то бранюсь, то б’юся; тим і будинок тримається.

Я холопам потурати не має наміру. Мабуть, пане, і тепер покарай.

Скотинин

Навчання – дурниця.

Я зроду нічого не читывал, сестрице! Бог мене визволив цієї нудьги.

Не будь той Скотинин, хто чого-небудь навчитися захоче.

В мене такий звичай, як що паркану в голову, то з неї цвяхом не выколотишь.