Наслідки

Для дитини, яка пережила стрес, характерні часті перепади настрою, надмірна дратівливість, розгубленість. Якщо має місце систематичне вплив, то в більшості випадків погіршується концентрація уваги і пам’ять, з’являється надмірна стомлюваність, безсоння. Травми дитинства уповільнюють процес психічного розвитку, перешкоджають соціалізації людини. Найчастіше, проблеми дитинства дуже сильно впливають на життя вже дорослої людини.

• У людей, яким у дитинстві приділяли мало уваги, часто критикували або, навпаки, оточували зайвою турботою, немає впевненості в собі і в своїх діях. Їм важко сходиться з новими людьми, будувати стосунки. З’являється боязнь пробувати щось нове, змінювати своє життя.
• Надмірне почуття провини може розвинутися внаслідок негативного ставлення з боку батьків та близьких людей. Якщо дитину часто звинувачували в чому-небудь, то і в дорослому житті такі люди будуть відчувати провину за будь-яку подію, навіть їх безпосередньо не стосується. Посилене почуття провини при певних ситуаціях може сформувати суїцидальні нахили.
• Недовіра до інших людей розвивається при неправильному вихованні в сім’ї, чи то напружені стосунки між близькими або надто негативні висловлювання батьками на адресу інших людей.
• Наявність різних фобій (страх темряви, висоти, замкнутого простору) характерно для людей, які в період свого розвитку зазнали однократному або систематичного насильства або пережили сильний стрес (смерть, загроза життю і здоров’ю, втрата).
• Почуття тривожності може розвинутися при наявності частих стресових ситуацій у дитинстві (несприятливі умови в сім’ї, негативне ставлення однолітків). Навіть самі дрібні неприємності у дорослому житті можуть призвести до сильних емоційних переживань, психологічного дискомфорту і неврозів.
• «Синдром відмінника» розвинений у тих дітей, яких «недолюбили» в дитинстві і ставили надто високі планки розвитку. Дитина, яка в збиток своїм бажанням прагнув догодити батькам, і в дорослому житті буде вести себе так само. Таким людям складно знайти себе і своє місце в житті, а придушення власного «Я» часто призводить до затяжної депресії.
• Наслідком гіперопіки може стати невміння людини самостійно вирішувати поставлені завдання і справлятися з конфліктними ситуаціями.
• Діти, в сім’ї яких вітається суворе виховання і часті фізичні покарання, переносять таку модель поведінки і в доросле життя. Таким людям дуже складно побудувати гармонійні стосунки, засновані на повазі та довірі до партнера.

Більш тяжкими наслідками пережитих дитячих травм можуть стати формування різних аномальних пристрастей (алкоголических, наркотичних, харчових, комп’ютерних), розвиток соціофобії (боязнь суспільства) і серйозних депресивних розладів психіки.