З самого дитинства людина чує про необхідність вибрати правильну мету. Батьки, вчителі, наставники, всі як один запевняють, що від цього залежить успіх та результативність людини. Чим більш значуща мета, тим більш насиченим і цікавішим життя, тим більшим змістом вона наділена. Але як знайти вірний напрям? Як зрозуміти, куди необхідно рухатися? Як визначити мету, яка дійсно буде мотивувати? І взагалі, чи вона важлива, як про неї говорять? Не переоцінюється її значення? Чи можна стати успішним без навичок цілепокладання? Які перешкоди виникають перед людиною, у якого немає мети?
Що таке мета?
Мета — це матеріальний або ментальний (розумовий) результат, на досягнення якого спрямовані дії людини. У самому визначенні закладено дуалізм (двоїста природа) цілі. З одного боку, вона буває прагматична. Наприклад, хороший заробіток, просторий будинок, красива машина. З іншого – пріоритетом може стати духовний продукт, що не має матеріального еквіваленту. Феномен у тому, що такі результати цінуються деколи навіть вище реальних.
Часто виникає плутанина, викликана наявністю споріднених понять до слова «мета». В першу чергу – це завдання і завдання. Чим же вони відрізняються один від одного?
Завдання — це ситуація, з явно вираженою метою, яку можна досягти під час вирішення. У вузькому сенсі завданням можуть називати саму мету, але це не зовсім правильно, оскільки задача характеризується, крім очікуваного результату, ще й умов його досягнення. При цьому, завдання передбачає пошук шляху вирішення, широко застосовуючись у навчальному процесі, коли учневі чи студенту необхідно знайти відповідь, що робиться для розвитку творчих та інтелектуальних здібностей людини.
Завдання — це теж завдання, тільки з заздалегідь обумовленим планом дії. Мова може йти і про більш масштабне дії. Наприклад, домашнє завдання складається з кількох завдань, кожна з яких переслідує досягнення своєї мети.
Хоча все це умовно, тому завдання, мета і завдання, найчастіше, сприймається практично одне і те ж, залишаючи демагогію для закоренілих буквоїдів. Багато авторів, щоб уникнути тавтології у своїх текстах, чергують ці слова, використовуючи їх практично як синоніми.
