Глава 2

Троє вершників думали кожен про своє. Тарас згадував минуле життя, друзів, що вже пішли, вираховував, хто чекає його в Січі. Сини міркували про своє. Остап і Андрій поїхали в академію, коли їм пішов 12 рік. Навчалися хлопці по-різному. Остап почав з пагонів, його повернули, відшмагали. Він не бажав вчитися, закопував буквар. Ніякі прочуханки не зупиняли Остапа. Батько дав обіцянку, що віддасть його в монастир і протримає там всі найкращі роки. Остап почув батька, став вчитися старанно, увійшов у число кращих учнів. За характером старший син був чудовим товаришем, безстрашним козаком. Він не прагнув бути на чолі, не видавав своїх. Сльози матері мучили його душу, бентежили і змушували переживати.

Андрій вчився легко. Він був хитріший і винахідливішими брата. Завжди умів уникнути покарання. В його душі рано палає вогнище любові. Йому подобалися красуні, бурсак заздрив життя аристократів, милувався ними, забираючись до них на вулицю. Одного разу він зустрів там дівчину, від якої не зміг відвести погляд. Полька була непостійна, проробляла з хлопцем купу дурниць, звеселяючи своє марнославство. Андрій шукав зустрічей з красунею, зараз прямуючи в Січ, він думав про неї. Від думок синів відволік батько, він запропонував покурити і стиснути коней. В дорозі не було ніяких пригод.

Трійця дісталася до острова Хортиця, де була розташована Запорізька Січ. На дорозі лежав, розтягнувшись у всю довжину п’яний козак. Грала музика, шумів народ. Тарас зустрів знайомого, став розпитувати про друзів. Від звісток ставав понурим. Товариші загинули: повішений, здерта шкіра, голова поміщена в бочку з сіллю. Добрі були козаки, про яких думав Тарас.