Краще знати і любити стежки: у літературі це нерви художнього тексту, що зв’язують воєдино його смисли на самих різних рівнях.
Так і в побуті спілкуватися без них було б дуже важко і нудно.
Стежки – визначення
Назва походить від грецького слова «tropos», яке перекладається як «поворот/оборот мови». У науковій літературі позначає вживання слова в переносному значенні для відтворення якогось предмета/явища.
Слово обертається до читача несподіваною стороною і дає автору можливість яскравіше або більш дохідливо висловити свою думку.
Відбувається це із-за меж рухливості між двома планами семантики:
- Переносного значення, яке виходить вперед і доповнюється, майже затуляючи звичне загальновживане. В цьому конкретному тексті саме воно повністю адекватно об’єкта мовлення.
- Прямого значення, яке при тропировании виявляється в контексті чужорідним. Воно майже повністю йде в тінь, хоча використовується його зовнішня оболонка – написання та звучання.
Слова рідної мови блікують і переливаються, смисли по-новому взаємодіють, межі між предметами зміщуються – стежки роблять мову більш пластичним для якомога точнішого вираження людської думки.
Епітет
Це визначення, яке, крім основного ознаки, «прикладає до предмета ще й додаткову, образну характеристику.
Легше зловити прийом в дії на прикладі епітета-прикметника. Єсенін С. писав: «Відрадила гай золота…».
Прикметник вказує на основний ознака гаї: колір листя дерев. На нього накладаються символічні та авторські відтінки сприйняття:
- символіка багатобарвності, багатства і родючості;
- пора зрілості людини, її тіла, розуму і емоцій;
- крихкість і стислість досконалості;
- автобіографічні елементи значення (золотистий відлив волосся автора, його походження із знаменитих листяним лісом країв, захопленість пейзажною лірикою).
Звичайний, логічний атрибут прагне до буквальності і чіткості, а епітет – до багатозначності.
Метафора
Слово або вислів вжито у переносному значенні на основі подібності (навіть віддаленого і абсолютно несподіваного!) двох предметів/явищ. Можна говорити про прихований порівнянні: вгадуються опущені частини смислової конструкції «як» або «подібно».
У М. Цвєтаєвої у рядках «Червоною китицею /Горобина запалилася…» горобині присвоєно властивість полум’я запалюватися на основі загального для обох ознаки – інтенсивного червоного кольору.
Уособлення
Неживі предмети або абстрактні предмети в художньому тексті можуть бути живими: мислити, відчувати і спілкуватися. Це диво твориться через уособлення, перенесення людських властивостей на неживу матерію.
Так, Маяковський Ст. побачив музичний інструмент як скривдженої дитини: «Скрипка издергалась, благаючи, і раптом розплакалася так по-дитячому».
Інверсія
Несподіване наголос у вірші.
Словесне наголос підпорядковується акцентному ритму стопи і падає на слабку в звичайній мові голосну.
Наприклад, у А. Кольцова: «Вище пояса /Жито зерниста/Дрімає колосом /Майже дО землі».
Гіпербола
Перебільшене уявлення про предмет, особу або дії.
Наприклад, у гоголівському «Ревізорі»: «Так звідси хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш!».
Звичайно ж, доскакать за три роки можна, але, як виразно представлена обширність країни і її провінційна глушина!
Гіпербола від Ст. Гафта: «Набагато менше на землі вірмен, Ніж фільмів, де зіграв Джигарханян»!
Антитеза
Зіткнення понять або порівнянь для посилення враження.
«Я рівний кандидат
І на царя всесвіту
І на
Кайдани», – писав про себе Ст. Маяковський, підкреслюючи власну суперечливість, відкритість багато чому, глибину натури.
Іронія
Слово або вираз вживається у зворотному сенсі.
У байці В. Крилова слова «Звідки, розумна, бредеш ти, голова?», звернені до ослу (символу дурного впертості), іронічні.
Як і «Здорово, парнище!», адресований хлопчикові, зростанням «з нігтик», у творі А. Некрасова. Але вже по-доброму.
Литота
Ознаки предмета, явища або дії виразно применшують.
У Л. Філатова нянька відповіла цареві на вимогу зробити того укладання зневажливій литотой:
«Що ж, чесати, старий чорт,
Коли лисину пече?!
У тебе ж тут кожен волосся
Треба ставити на облік!».
Гротеск
Прийом, прославив М. Салтикова-Щедріна, неповторно зображав речі і фантастично або потворно-комічно, зводячи разом несумісне, комбінуючи життєві реалії примхливо і нелогічно.
Як пояснити страшне поведінка градоначальника Брудастого в історії Глупова і несвідомий страх перед ним глуповцев? Та просто в порожній голові чиновника — нічого, крім маленького органчика, що грає тільки «Раззорю!» і «Не потерплю!». Біда сьогоднішнього уряду, випадково, не механічна чи голова?
Перифраз
Вираз, що заміняє слово або словосполучення для виділення важливої для автора якості речі. Так, легку атлетику називають королевою спорту, підкреслюючи її всесвітню популярність.
Синекдоха
Ціле позначають через назву його частини – і навпаки. Наприклад, у А. Пушкіна: «Скажіть: скоро ль нам Варшава (Польща) Підпише гордий свій закон».
Алегорія
Улюблений вид іносказання в середньовічному мистецтві: абстрактне зображувалося у конкретних образах.
Хитрість представляли лисицею, ваги позначали правосуддя – все це приклади подібної символізації предмета.
Метонімія
Заміна одного слова або поняття іншим, мають причинний зв’язок з першим. Наприклад, у Ст. Луговського: «У Москві біля входу в книжковий магазин, Де черга стояла за Спинозой…» (замість «за книгою Спінози»). Подібне вираз складно перефразувати в порівняння.
Стилістичні фігури
Спочатку термін «фігури» прийшов в риторику з танцювального мистецтва для позначення незвичайних синтаксичних оборотів. Химерні «кроки» синтаксису індивідуалізують мову, роблять її емоційної і виразною.
Це, наприклад, градація, паралелізм, еліпси, анафора, епіфора, замовчування та інші. Якщо не тлумачити термін буквально, то сюди ж відносяться і всі стежки.
Подібні визначення в літературі
Ходовий термін зазвичай розуміє під собою будь-метафоричне вираження. У всіх випадках, коли має місце поетичне зображення ідеї або почуття в живій наочному поданні, незвичайне іменування відтворюваного предмета або явища, художнє уявлення персонажа аж до його типізації (коли ім’я стає загальним) – можна говорити про подібних визначеннях, особливості їх побудови і функціонування.
Чи можна вважати порівняння тропом
Про порівнянні кажуть, коли річ уподібнюють іншої явно за загальним для обох ознакою. Звичайні допоміжні слова «як», «точно» або «подібно». Тамара у М. Лермонтова описує Демона: «Він був схожий на вечір ясний: Ні день, ні ніч, — ні морок, ні світло!…».
Персонаж і вечір порівнюються на основі їх перехідності, складності, неоднозначності у всьому, емоційного відчуття від них мовця.
Саме це виходить на перший план значення слів «демон» і «вечір», затуляючи їх первинний сенс в момент прочитання. А подібне зміщення – органічне властивість стежка!
Висновок
Помічати і розуміти стежки у художньої промови авторів і співрозмовників – заняття неймовірно корисне і захоплююче.
Кожен раз вони складаються в неповторний мовний «портрет», що відкриває уважному слухачеві багато про характері, світогляді та національної культури мовця.
