Як обчистити суддю так вчинити за його порадою розповідає казка «Злодії і суддя». Зібралися одного разу три мужика: Наум, Антон і Влас. Мужика-то три, а думка у всіх одна – красти придумали. Кого грабувати – суддю, купця або попа? Обрали суддю. У судді все під надійною охороною ворота міцні, собаки злі. Наум запропонував загорнути його в солому та кинути через ворота. Так і зробили.

Вдалося Науму і собак обдурити – розмочив для них корм у вині…

Текст казки

Живал-бував Наум. Надумав Наум красти йти. Пішов один; трапився йому назустріч Антон.

— Ти куди, Наум?

— Спало мені на думку красти йти; а ти куди, Антон?

— Я сам думаю про те!

— Ну так підемо разом.

От і пішли двоє. Йде назустріч Влас:

— Ти куди, Наум?

— Так спало мені на думку красти йти.

— А ти, Антоне?

— Я сам думаю про те!

У свій черга і вони запитують:

— Ну а ти куди, Влас?

— Я давно виглядаю вас!

От пішли всі разом і тримають таку пораду:

— Куди ж нам йти красти? До попа, до купця або — до судді? Ходімо-но до судді.

Прийшли до судді; у нього ворота замкнені, а собаки злющі.

— Ні, видно, сюди не проберешся! — стали говорити Антон з Власом.

— Ось ще! — сказав Наум. — Притягнете соломи, загорніть мене так спустіть за огорожу: я вам ворота одчиню.

Сказано — зроблено. Загорнули Наума в солому і перекинули через огорожу; він покотився прямо до комори, дістав звідти мішок борошна, насипав в корито, розвів-замісив на міцному вині і поставив собакам. Собаки кинулись на місиво; до того наїлися, що ні одна й з місця не може зійти.

Узяв Наум перев’язав всіх собак хвостами по парі і повісив на огорожі, потім відчинив браму, впустив товаришів, і пішли вони замки ламати та комори обчищати. Багато набрали всякого добра.

Стали ділити здобич; все поділили, залишається енотовая шуба, як з нею бути? Наум каже:

— Шуба мені: я вигадав і собак підживлювати і відчинити ворота.

— Ні, брат, жирно буде!

— Коли так, я піду до судді: він здатний судити і рядити — нехай-но нас розсудить!

От Наум пішов у кімнати, а Влас та Антон стали під вікно слухати. У судді совість-то нечиста, так вночі не спиться.

— Це ти, Іване? — запитує суддя.

— Я, — відповідає злодій.

— Розкажи-но мені казочку.

— Мабуть, скажу: живал-бував Наум, спало йому на думку красти йти… — і почав розповідати все справа, як було.

Дійшов до того, як вони троє за шубу посперечалися, і каже:

— Сам розсуди, кому шубу взяти?

— Кому? Так, зрозуміло, Науму.

— Мені й самому той ж думається!

— Що ж далі було?

— А далі спати пора! — сказав Наум та й пішов.

Приходить до своїх товаришів:

— Ну що? Чай, самі чули, кому шуба слід?

— Ми не стоїмо тепер за неї, візьми собі і володій на здоров’я! — відповідали Антон і Влас.

Після того попрощались і пішли в різні сторони, а суддя залишився з порожніми коморами і без шуби.