Казка Не любо – не слухай: читати онлайн

І в житті часто буває, як у казці «Не любо – не слухай», що самим розумним дурень виявляється. З трьох братів третій, як правило, дурень. Ось поїхали якось двоє розумних братів і дурачина в ліс за дровами. Захотіли їсти. Крупа є, вода, дрова, ні вогню. Відправився старший на пасіку, попросив вогню. Господар не проти дати, та в плату просить зіграти або станцювати, а гість не вміє, та ж історія і з середнім братом. Пішов дурень за вогнем, став старому казку розповідати, розповів, як за дуба на небо лазив, комарів і мошок на коней і корів міняв. Закінчив одну казку, за другу взявся, так і добув вогонь. Приніс вогонь розумним братам, вони зварили кашу.

Текст казки

Жили два брати розумних, а третій дурень. Ось одного разу поїхали вони в ліс по дрова, і захотілося їм там пообідати; насипали вони круп в горщик, налили води, вогню немає.

Неподалік був пасіка. Ось великий брат і каже:
— Піти мені за вогнем на пасіка.

Приходить і каже старому:
— Дідусю, дай мені вогнику.

А дід каже:
— Зіграй перш пісеньку мені.
— Та я, дідусю, не вмію.
— Ну, попляши.
— Я, дідусю, не здатний.
— А не здатний, так ні тобі й вогню!

І приходить цей великий брат без вогню до своїх братів.

Тут середній брат каже:
— Якою ти, брат! Не приніс нам вогню! Так-ка я піду, — і пішов.

Прийшов на пасіка і кричить:
— Дідусь, мабуть мені вогнику.
— Ну-ка, світло, зіграй мені пісеньку!
— Я не вмію.
— Ну, казку скажи.
— Та я, дідусю, нічого не вмію.

Приходить і цей брат без вогню до своїх братів.

Дурень подивився на своїх братів:
— Ех ви, розумні люди, не взяли ви вогню! — і пішов сам.

Приходить і каже:
— Дідусь, чи немає у тебе вогнику?

А дід каже:
— Попляши раніше!
— Я не вмію.
— Ну, казку скажи.
— Ось це так моя справа, — сказав дурень і присів на лежачий тин. — Та дивись, — додав дурень, — сідай-но насупротив мене, слухай, та не перебивай.

Ось старий сів навпроти його. Дурень відкашлявся й почав:
— Ну, слухай же, діду!
— Слухаю, світло!
— Була у мене, дідусю, пегонькая лошаденка; я на ній езжал в ліс рубати дрова. Ось одного разу я сидів на ній верхи, а сокира в мене був за поясом; кінь біжить — трюк, трюк, а сокира-то їй по спині — стук, стук; ось стукал, стукал, та й відтяв їй зад. Ну, слухаєш, дід?
— Слухаю, світло!
— Ось я на передку цьому ще три роки їздив, та потім якось ненароком в луках побачив задок мого коня: він ходить і щипає траву. Я взяв зловив його і пришив до передку, пришив та ще три роки їздив. Слухаєш, дід?
— Слухаю, світло!
— Їздив, їздив, приїхав я в ліс і побачив тут високий дуб; почав по ньому лізти і заліз на небо. Ось побачив я там, що скотина дешева, тільки комарі та мухи дороги, взяв і зліз на землю, я наловив мух і комарів два куля, звалив їх на спину і знову видерся на небо.

Дивіться також:  Казка Кіт - сірий лоб, козел та баран: читати онлайн

Склав кулі і став роздавати людям: я віддаю муху з комаренком, а беру з них на обмін корову з телям і набрав стільки худоби, що і кошторису немає. Ось і погнав я худобу, пригнав я до того місця, де взлезал, — спохопився: дуб-то підсікли. Тут я похнюпився і думав, як мені з неба злізти, і надумав нарешті зробити мотузку до землі: для цього перерізав я всю худобу, зробив довгий ремінь і почав спускатися. Ось спускався, спускався, і не вистачило у мене ременів заввишки більше твого куреня, дідусь, а зістрибнути побоявся. Слухаєш, дід?

— Слухаю, світло!
— Ось мужик, на моє щастя, віє овес: полова-то летить вгору, а я хапаю так мотузку мотаю. Раптом здійнявся сильний вітер і почав мене качати туди і сюди, то в Москву, то в Пітер; відірвалася у мене мотузка з полови, і закинуло мене вітром в твань. Весь я пішов у тіну, одна голова лише залишилася; вилізти мені хочеться, а не можна. На моїй голові звила качка гніздо. Ось унадився бірюк ходити на болото і є яйця. Я дещо як витягнув з тіни руку і вхопився за хвіст бірюку — стояв він біля мене, — схопився і закричав голосно: тю-лю-лю-лю! Він мене і витягнув з тіни. Слухаєш, дід?
— Слухаю, світло!

Бачить дурень, що справа погано: казка вся, а дід стримав своє слово, не перебивав його, і почав дурень іншу побаску.

— Мій дідусь на твоєму дідусеві верхи езжал…
— Ні, мій на твоєму езжал верхи! — перебив старий.

Дурень той і радий, узяв вогню і прийшов до своїх братів.

Тут вони розклали вогонь, поставили горщик з крупами на таган і почали варити кашу.

Коли каша звариться, тоді і казка триватиме, а тепер поки вся.