Казка День переїзду: Андерсен – читати онлайн

Філософські роздуми про життя і смерть, про віджилих свій вік речах і вчинках, які або забуваються, або залишаються в пам’яті оточуючих надовго – все це містить казка «День переїзду» Андерсена. Рідко хто замислюється про майбутнє або пішов у минуле – більшість живе справжнім, знаходячи радість або впиваючись смутком одномоментного.

Автор нагадує, що важливо приносити користь своїм життям, неважливо, хто ти – різдвяна ялинка, жіноча рукавичка, глиняний горщик, повелитель, яка піклується про своїх підданих або жорстокий тиран…

Текст казки

Ти ж пам’ятаєш церковного сторожа Оле! Я розповідав тобі про двох своїх відвідинах Оле, тепер розповім і про третій, але ще не останній.

Звичайно я відвідував його біля Нового року, але на цей раз піднявся на дзвіницю в самий «день переїзду». Внизу, на вулицях, в цей день пренеприятно: всюди сміття, уламки, череп’я, уламки, не кажучи вже про купі соломи, викинута з негідних матраців!.. Крокуєш, крокуєш по ним!.. Так! Довелося-таки мені покрокувати!

І ось бачу в перекинутої сміттєвої бочці грають двоє дітлахів. Вони затіяли гру «в спанье» — бочка так і манила влягтися в неї. Вони і влізли туди, зарилися в гнилу солому і накрилися замість ковдри шматком старих пошарпаних шпалер — то любо! Але з мене було вже досить, і я поспішив нагору, до Олі.

— Сьогодні «день переїзду»! — сказав він. — Вулиці і провулки перетворюються у величезні сміттєві бочки, а мені буває досить і одного ящика: я і з нього можу виловити дещо і виловив-таки одного разу, незабаром після святвечора. Я спустився на вулицю; було сиро, брудно, сіро і холодно. Сміттяр зупинився зі своїм возом біля одного будинку. Ящик був повнісінький і міг би послужити зразком того, у що перетворюються копенгагенські вулиці в день переїзду. Ззаду на возі стирчала ялинка, зовсім ще зелена, на гілках вціліла мішура; вона покрасувалася у святвечір, а потім її викинули на вулицю, і ось сміттяр поставив її на свій віз. Сміятися чи плакати, дивлячись на цю картину? Це залежить, звичайно, від того, що думати при цьому. Я дивився на неї і думав; думали, ймовірно, і деякі з звалених в купу предметів, або принаймні могли думати, а це майже одне і те ж. Лежала там, між іншим, розірвана жіноча рукавичка. Про що вона думала? Сказати вам? Вона лежала, вказуючи мізинчиком прямо на ялинку, і думала: «Мені шкода це деревце! І я теж була створена блищати при світлі вогнів! І моє життя тривала одну бальну ніч! Потиск руки — і я лопнула! Тут обривається нитка моїх спогадів; більше мені нема для чого жити!» Ось що думала чи могла думати рукавичка!

«Безглузда історія з цією ялинкою! — думав черепок від горщика. Черепки завжди і всі знаходять дурним. — Вже раз потрапила в сміттєву купу, нічого ніс задирати і чванитися своєю мішурою! Я от знаю, що приносив користь на світі, не те що ця зелена гілка!»

Що ж, і така думка має багато прихильників, але ялинка виглядала дуже красиво, вносила хоч трошки поезії в цю сміттєву купу, а скільки таких куп на вулицях у день переїзду!.. Мені стало важко бродити по вулицях, і мене потягнуло до себе нагору. Тут я сиджу собі так благодушно поглядаю вниз.

Ось тепер добрі люди грають там «у зміну квартир»! Вони возяться, перетягують своє добро, а домовик сидить на возі і переїжджає разом з ними: домашні чвари, сімейні негаразди, печалі та турботи — все перебирається з старого житла на нове. Так який же сенс у всій цій метушні? В «Довідковій газеті» давним-давно як-то було надруковано старе добре вислів: «Пам’ятай про великого переїзд в країну вічності!»

Ось серйозна думка, і, сподіваюся, вам не буде неприємно послухати дещо на цю тему? Смерть, незважаючи на купу справ, була і залишиться самим справним чиновником. Ви коли-небудь думали про це?

Смерть — кондуктор, паспортист, видає нам атестати, і директор великої ощадної каси людства. Розумієте ви мене? Всі наші земні діяння — і великі, і малі, становлять наш внесок у цю касу, і ось коли смерть під’їде до нас зі своїм диліжансом, в якому ми повинні відправитися в країну вічності, вона видасть нам на кордоні замість паспорта наш атестат! Замість добових кормових грошей ми отримаємо з ощадної каси те чи інше найбільш характерне діяння наше. Для іншого це дуже приємно, для іншого ж жахливо!

Дивіться також:  Билина Зцілення Іллі Муромця - читати онлайн

Ніхто ще не избегнул цього переїзду в диліжансі смерті. Щоправда, розповідають, що був один такий — єрусалимський башмачник, якому не дозволили сісти в нього. Йому довелося бігти позаду диліжанса. Але якби йому потрапити туди, він вислизнув від поетів! Загляньте ж коли-небудь подумки в диліжанс смерті! В ньому змішане суспільство! Тут сидять поруч король і жебрак, геній і ідіот. Усім доводиться пуститися в далеку дорогу без нічого, без жодного багажу, без грошей, з одним атестатом та з тим, що видасть їм з ощадної каси смерть. Яке ж з усіх діянь людини вона виймає з ощадної каси і дає йому в дорогу? Може бути, саме маленьке, непомітне, як горошинка, але ж із горошинки виростає довгий квітуче стебло!

Жалюгідний жебрак, сидів біля порога і отримував удари та стусани, отримає, може бути, в дорогу цей самий поріг. Але він зараз же перетвориться в паланкін, золотий трон або в квітучу альтанку, в якій бідняка і віднесуть в країну безсмертя.

Той же, хто постійно пив з розкішною чаші насолоди, щоб забувати скоєне їм зло, отримає в дорогу просту миску з чистим, прозорим питвом, проясняющим думки. Людина п’є його і бачить те, чого раніше не хотів або не міг бачити. Покарання його в тому гложущем хробака будь ласка, совісті, який ніколи не вмирає. Якщо на чаші земних насолод був напис забуття, то на цій плошці буде написано спогад.

Коли я читаю хорошу книгу, історичний твір, я завжди замислююсь над тим, яке діяння вийняла смерть ощадної каси і дала в дорогу такого-то чи такої-то особі, про яку я читаю. Ось, наприклад, жив один французький король; ім’я його я забув — імена добрих завжди забуваються, але справи їх немає-ні так і спливуть у пам’яті. Цей король з’явився в голодний рік благодійником свого народу, і народ поставив йому пам’ятник з снігу з написом: «Допомога твоя була швидше, ніж тане цей пам’ятник!» Я думаю, що смерть дала цьому королю одну сніжинку з його пам’ятника, яка ніколи не може розтанути, і вона проводила короля, пурхаючи над його головою білим метеликом, в країну вічності. А ось ще жив інший король Людовик XI; його ім’я я пам’ятаю — люди не забувають зла. Мені особливо пам’ятне одне його діяння, і всякий раз, як я згадую про нього, мені так і хочеться назвати історію брехнею. Він велів стратити свого коннетабля; ну, це він міг, справедливо чи несправедливо — його справа; але у коннетабля були невинні діти, один восьми, інший семи років; так король звелів і їх привести на ешафот і окропити теплою кров’ю батька! Потім він наказав посадити дітей в Бастилію, в залізну клітку; бідолахам не дали навіть ковдри, щоб покриватися вночі. А король присилав до них щотижня ката, якому було наказано виривати у дітей по зубу, щоб їм жилося «не дуже привільно». І старший хлопчик сказав одного разу катові: «Матінка померла з горя, якби знала, що мій маленький брат так страждає! Висмикни ж краще два зуба у мене і залиш його в спокої!» У ката виступили на очах сльози, але воля короля була сильнішою сліз, і королю щотижня продовжували подавати на срібному блюді по два дитячих зуба. Він вимагав їх і отримував. Так от, я думаю, що ці два зуба смерть і вийняла з ощадної каси людства і вручила їх королю Людовіку XI в дорогу, коли він відправився в країну вічності. І зуби невинних дітей летіли над ним двома вогняними бджолами, палили, жалили його всю дорогу!

Так, серйозний шлях належить нам у день великого переїзду в диліжансі смерті! Коли він приїде за нами?

Згадаєш, що ми можемо очікувати його кожен день, кожну годину, кожну хвилину, і мимоволі задумаєшся. Яке з наших діянь вийме тоді смерть ощадної каси і дасть нам у дорогу? Так, поміркуймо-ка про це! День цього переїзду не позначений адже в календарі!