Зображення навмисною дійсності характерно для небилиць, таких, як казка «Все навиворіт». Я рано встав, одягся як у приказці «Голому зібратися – тільки підперезатися». Йшов не по стежці і не по дорозі, а просто так, побачив качку на озеро, качка сколихнулася, відлетіло озеро. Йшов-йшов, до чистого поля дійшов. А там дуб, а під ним бабу корову доїть. Попросив я молока, а вона послала мене далеко-предалеко. Прийшов до хати в такий-то селі, а там бабу кваша місить. Попросив я тесту, а отримав по зубах. А на вулиці собака гавкає. Я її по зубах так спати пішов.

Текст казки

Я встав уранці, обувался на босу ногу, сокира одягав, трої лижі під пояс подтыкал, дубинкою подпоясался, поясом подпирался. Йшов я не шляхом, не дорогий; біля ликов гори дер; побачив на качці озеро, сокира в її шиб — недошиб, іншим шиб — перешиб, третім шиб — попало, та мимо; качка-то скулубалась, озеро щось відлетіло. І пішов я в чисте поле, побачив: під дубом корова бабу доїть. Я кажу:

– Тітонька, матінка, дай мені-ка півтора прісного молока ставца.

Вона мене послала в незнамую село, в небувалу хату. Я пішов і прийшов: кваша бабу місить. Я кажу:

– Тітонька, матінка, дай мені-ка тесту.

Вона вихопила з мутовки діжу: хлысь по зубах. Я бігти. Вийшов на улку; тут лайка собачит на мене; мені-ка чим оборонитися? Я побачив: на санях дорога, вихопив з оглобель сани, хлысь лайка по зубах і пішов додому та з горя спать повалився.