Працювати потрібно навіть у тих випадках, коли долає лінь – ось головна думка, яку доносить до нас казка «Лінь та Отеть». Як-то раз жили на світі Лінь і Отеть («Отетью» раніше називалася така лінь, яка була властива найзапеклішим ледарям і тунеядцам). Лежачи під яблунею, лінь говорить своїй товарці, що з’їла б яблуко, але тільки за умови, якби впало їй в рот саме. Отеть ж дивується, як їй не лінь розмовляти. Коли яблуко падає, Отеть також висловлює здивування, як її подрузі не лінь рухати зубами. Потім насувається негода, блискавка вдаряє в яблуню. Спалахує пожежа, Лінь дещо як рятується, а Отеть загубила сама себе голодом і вогнем. Мораль казки така – хоч з лінивством, але працювати або вчитися треба.

Текст казки

Жили-були Лінь та Отеть.

Про Лінь всі знають: хто від інших чув, хто зустрічався, хто знається і дружбу веде. Лінь — вона прилипчива: в ногах плутається, зв’язує руки, а якщо голову обхопить — спати повалить.

Отеть Ліні була повільнішою.

День був легкий, сонечко пригрівало, вітерцем обдувало.

Лежали під яблунею Лінь та Отеть. Яблука стиглі, рум’яняться і над самими головами висять.

Лінь і каже:

— Якби яблуко впало так мені в рот, я б з’їла.

Отеть каже:

— Лінь, як тобі говорити-то не лінь?

Впали яблука Ліні і Отети в рот. Лінь стала зубами рухати тихо, з перепочинком, а з’їла-таки яблуко.

Отеть каже:

— Лінь, як тобі зубами-то рухати не лінь?

Насувалася темна хмара, блискавка вдарила в яблуню. Засмагла яблуня великим вогнем. Жарко стало.

Лінь і каже:

— Отеть, сшевелимся від вогню; як жар не буде діставати, буде тільки тепло доходити, ми і зупинимося.

Стала Лінь трохи ворушити себе, далеченько сшевелилась.

Отеть каже:

— Лінь, як тобі себе ворушити не лінь?

Так Отеть голодом та вогнем себе загризла.

Стали люди вчитися, хоч і з лінивством, а вчитися. Стали працювати вміти, хоч і з лінню, а працювати. Менше стали заводити бійку з-за кожного шматка, клаптики.

А як лінь изживем — щасливо заживемо.