Бог завжди пам’ятає про жебраків, а розбійників і грішників чекає покарання – ось мораль, яку доносить до нас казка «Убогий». Жив-був бідний Нестерка, у якого було аж шестеро дітей. Як-то раз він підібрав на дорозі жебрака старого. Приїхали вони в одну село, і попросилися ночувати до старої. Та не хотіла їх пускати, але убогий сказав Нестерке попросити її ще раз. Чоловік баби поїхав грабувати, і повернувся з дванадцятьма возами, наповненими сріблом. Вранці вирушили Нестерка з дітьми та дідком додому, але дідок забув рукавиці…

Текст казки

Жив-був Нестерка було у нього дітей шестерко; дітей-то багато, та ніякого маєтку, нічим йому з родиною годуватися, а красти боїться. Ось він запряг воза, забрав дітей і поїхав по світу. Їде дорогою, озирнувся назад — лежить в багнюці дідок безногий. І просить цей дідок: «Візьми мене, будь ласка, з собою!» — Куди мені тебе, батюшка, — відповідає Нестерка, — у мене шестеро дітей, а кінь худа». Знову просить безногий: «Візьми мене, будь ласка!» Нестерка взяв цього убогого, посадив на воза і поїхав. Каже йому убогий: «Давай ми з тобою кинемо жеребей, кому з нас великим братом». Кинули вони жеребей, діставалося бути великим братом убогим.

Приїхали в село. Убогий наказує: «Піди, просись ночувати ось в цей будинок». Нестерка став проситися ночувати; вийшла стара, відповідає йому: «У нас ніде, і без вас тісно!» Повернувся Нестерка до убогого. «Сюди не пускають», — каже; а убогий знову його посилає: неодмінно просись! Пішов Нестерка і таки выпросился ночувати; в’їхав на подвір’я, став носити своїх дітей в хату, і убогого переніс. Велить йому господиня: «Поклади ти своїх дітей під лавку, а безногого на піл посади!» Посадив він безногого на піл, а дітей під лавку, поклав. «Де твій чоловік?» — запитує господиню убогий. «На розбій поїхав і двох синів узяв».

Ось приїжджає додому господар впустив дванадцять возів на двір — все сріблом насипані, відклав коней і прийшов у хату. Побачив жебраків і закричав на господиню: «Що ти за людей напустила?» — «Це жебраки, ночувати выпросилися». — «Треба було! І на вулиці б ночували!» Сів господар з господинею і з двома синами вечеряти, а жебраків не кличуть. Убогий вийняв половину просвирки, сам поїв і Нестерке і дітворі його дав; всі ситі наїлися. Господар тільки дивується: «Чому так: ми четверо цілий хліб з’їли — і то впроголодь, а їх восьмеро половиною просвирки ситі?» Як заснули господарі, убогий і посилає Нестерку на двір подивитися, що там робиться. Нестерка вийшов — всі коні їдять овес. В інший раз посилає його убогий: «Спробуй знову подивися!» Вийшов він, подивився на всіх конях хомути надіті. Втретє посилає Нестерку убогий; знову вийшов він — всі коні запряжені. Вернувся в хату і каже: «Всі коні в збруї стоять». — «Ну, — сказав убогий, — тепер винось своїх дітей і мене так поїдемо».

Сіли вони на свою карету й поїхали з двору, а дванадцять хазяйських коней слідом за ними з возами пішли. Їхали-їхали, і наказує убогий, щоб сходив Нестерка в той будинок, де вони ночували, та рукавиці взяв: «Я-де на помостах забув». Прийшов Нестерка — а дома як не бувало, крізь землю провалився! Одні рукавиці на пічному стовпа вціліли. Взяв він рукавиці, приходить до убогого і каже, що весь будинок провалився крізь землю. «Це господь за розбій скарав! Візьми собі ці дванадцять возів з усім, що є», — сказав убогий і пропав з очей. Нестерка приїхав додому, подивився — всі вози сріблом засипані, і став він багато жити.

Посилає його дружина: «Що, — каже, — коня так гуляють? Поїдь-но до перевезення». Він зібрався і поїхав в місто. Зустріла його на дорозі невідомо чия дівчина: «Це, — каже, — не твої коні!» — «Не мої, — відповідає Нестерка, — коли ти визнала їх — візьми, бог з тобою!» Дівчина взяла дванадцять коней, а мужик додому вернувся. На другий день прийшла до нього під вікно ця дівчина і каже: «На, візьми своїх коней; я з тобою пожартувала, а ти їх і віддав!» Нестерка взяв коней, дивиться, а в возах більше колишнього срібла та золота насипано!