Казка Свічки: Андерсен – читати онлайн

Про життя багатих і бідних людей розповідає казка «Свічки» Андерсена. Її головні героїні – дві свічки. Одна з них призначена для благородної життя, так як зроблена з воску. А друга народилася сальної свічкою, і тому повинна відправитися до бідняків. Бариня віддала свічку з сала хлопчику, щоб той передав її матері, що працює вночі. «Я теж сьогодні не буду вночі спати! Сьогодні бал, і я одягну сукню з бантиками» – сказала донька барині. Свічки із сала дуже сподобалося, як у неї блищать очі від радості. На жаль, їй довелося відправитися в будинок бідняків, де вона навряд чи побачить такі ж щасливі оченята…

Текст казки

Жила-була велика воскова свічка; вона вже знала собі ціну. — Я — з воску вилита у формі! — говорила вона. — Я горю яскравіше і довше інших свічок; місце моє в люстрі або у срібному підсвічнику!

— То-то, мабуть, щасливе життя! — сказала сальна свічка”. — А я тільки з сала: гніт мій вмочали в сало, і ось я вийшла! Але все ж я втішаюся тим, що я справжня товста свічка, а не яка-небудь збідніла! Адже бувають і такі свічки, які умочують тільки два рази, мене ж вмочали в сало аж вісім разів, поки я, нарешті, розтовстіла як слід. Я задоволена! Звичайно, краще, аристократичнее народитися восковою свічкою, а не сальної, але ж не самі ж ми вибираємо собі становище в світі! Воскові свічки потраплять в зал, в кришталеву люстру, я залишуся в кухні, але і це не погане місце — кухня годує весь будинок!

— Але є дещо і важливіші їжі! — сказала воскова свічка. — Гарне суспільство! Бути свідком усього цього блиску, блищати самої!.. Сьогодні ввечері в будинку бал, скоро мене і всю нашу сім’ю візьмуть звідси!

Тільки що вона промовила це, все воскові свічки були взяті, але разом з ними була взята і сальна. Пані сама взяла її своєю витонченою ручкою і віднесла на кухню. Тут стояв маленький хлопчик з кошиком, повної картоплі. Туди ж пішли і кілька яблук. Все це дала бідоласі добра пані.

— А ось тобі ще свічка! — додала вона. — Мати твоя знову буде працювати вночі — їй свічка стане в нагоді!

Маленька донька пані стояла тут же і, почувши слово «вночі», радісно вигукнула:

— Я теж не буду спати сьогодні вночі! У нас бал, і на мене одягають сукні з червоними бантиками!

Якою радістю сяяли її очі! Де було восковій свічці зрівнятися з блиском цією парою дитячих оченят!

— Просто краса! — подумала сальна свічка”. — Я ніколи не забуду цих вічко! Так мені й побачити їх, мабуть, більше не доведеться!

Тут її поклали в кошик, прикрили кришкою, і хлопчик забрав кошик додому.

«Куди я тепер потраплю! — думала свічка. — До бідних людей; там, мабуть, не знайдеться для мене і мідного свічника, а воскова-то свічка буде сидіти в сріблі, милуватися знатним товариством! То-то, мабуть, приємно висвітлювати обране товариство! А от мене доля створила сальної, а не восковою свічкою!»

Дивіться також:  Казка Здравомысленный заєць: Салтиков-Щедрін - читати онлайн

І свічка потрапила до бідних людей, до вдови з трьома дітьми, в низеньку комірчину, що знаходилася якраз навпроти багатого дому.

— Бог, нагороди добру бариню за все це! — сказала мати. — Оце-то чудова свічка! Вона прогорить за північ.

І свічку запалили.

— Ачхи-чхи! — зачихала вона. — Фу, як ці сірники смердять сіркою! Мабуть таких не піднесуть в багатому домі восковій свічці!

А там теж запалили свічки, і з вікон полилося яскраве світло на вулицю. До будинку раз у раз під’їжджали карети з розрядженими гостями. Заграла музика.

«Ось вже почалося там! — подумала сальна свічка і згадала личко маленької дівчинки, сиявшее яскравіше всіх воскових свічок у світі. — Ніколи я не забуду його!»

В цю хвилину до столу підійшла наймолодша дівчинка в сім’ї і однією ручкою обвила за шийку брата, інший сестричку: їй треба було повідомити їм щось дуже важливе, чого не можна сказати інакше як на вушко!

— Увечері — подумайте! — у нас буде гаряча картопля!

І очі її так і сяяли від захоплення. Свічка світила їй прямо в обличчя й бачила на ньому таку ж радість, таке щастя, якими світилося личко багатою дівчинки, яка мріяла про червоні бантики!

«Хіба гаряча картопля така ж краса, як червоні бантики? — подумала свічка. — Малятка-то однаково радіють!» І вона чхнула, тобто затріщала; сальні свічки інакше не вміють чхати.

Стіл накрили і почали за картоплю. Яка вона була смачна! Диво! Це був цілий бенкет, а на закуску кожному дісталося по яблуку! Після трапези наймолодша дівчинка промовила коротенький віршик:

Дякую я, Боженька, тебе

За те, що знову нагодував мене!

Амінь!

— Добре я прочитала, мамо? — запитала вона потім.

— Про це не треба питати! — відповіла мати. — Ти повинна думати не про себе, а тільки про Боженькі, який нагодував тебе!

Діти полягали спати, мати перецілувала їх, і вони зараз же заснули, сама ж мати сіла за шиття і сиділа далеко за північ, щоб заробити собі і дітям на прожиток. А там, у багатих покоях, сяяли свічі, гриміла музика. Зірки ж блищали на небі однаково яскраво і привітно і для багатих, і для бідних.

«Адже, по суті, я провела чудовий вечір! — подумала сальна свічка”. — Краще було воскових свічок у срібних свічниках? От би дізнатися про це, перш ніж згорю!»

І вона знову стала згадувати два однаково сяючих личка: одне — освітлене восковою свічкою, інше — сальної.

Так от і все.