«Не роби добра-не отримаєш зла», – говорить прислів’я і казка «Мужик, ведмідь і лисиця». Мужик зібрався ріпу садити, а на нього ведмідь напав. Вирішив мужик відкупитися, запропонував клишоногого, коли збере врожай, поділити його: одному вершки, іншому корінці. Прийшов час, поділили, як домовлялися. Ведмідь спочатку був задоволений, а як ріпу спробував, зрозумів, що в дурнях залишився. Покарав більше в ліс не ходити, а то задере. Настав час, коли мужику зовсім нічим топити стало, поїхав він за дровами. Сам боїться. Зголосилася лисиця йому допомогти. Перехитрили вони удвох ведмедя. Лисиця сподівалася, що її нагородять, а в підсумку сама ледве ноги забрала.

Текст казки

Орав мужик ниву, прийшов до нього ведмідь і каже йому:

– Мужик, я тебе зламаю!

– Ні, не замай; я ось сію ріпу, собі візьму хоч корінці, а тобі віддам вершки.

– Бути так, – сказав ведмідь, – а коли обдуриш – так в ліс по дрова до мене хоч не їдь!

Сказав і пішов в дуброву.

Настав час: мужик ріпу копає, а ведмідь з дуброви вилазить:

– Ну, мужик, давай ділити!

– Гаразд, медведюшка! Давай я привезу тобі вершки, – і відвіз йому вооз бадилля.

Ведмідь залишився задоволений чесним розділом. Ось мужик наклав свою ріпу на віз і повіз у місто продавати, а назустріч йому ведмідь:

– Мужик, куди ти їдеш?

– А ось, медведюшка, їду в місто корінці продавати.

– Дай-но спробувати, який корінець! Мужик дав йому ріпу. Ведмідь як з’їв:

– А-а, – заревів, – ти мене обманув, мужик! Корінці твої сладеньки. Тепер не їдь до мене по дрова, а то задеру!

Мужик вернувся з міста і боїться їхати в ліс; пожег і полички, і лавочки, і кадочки, нарешті робити нічого – треба в ліс їхати.

В’їжджає потихеньку; звідки ні візьмися, біжить лисиця.

– Що ти, мужик, – запитує вона, – так тихо бредеш?

– Боюся ведмедя, сердитий на мене, обіцяв задерти.

– Мабуть ведмедя, рубай дрова, а я буду порскать; коли запитає ведмідь: “Що таке?” – скажи: “Ловлять вовків і ведмедів”.

Мужик почав рубати; глядь – ан ведмідь біжить і мужику кричить:

– Гей, старий! Що це за крик? Мужик каже:

– Волков ловлять та ведмедів.

– Ох, мужичок, поклади мене в сани, закидай дровами та увяжи мотузкою; може, подумають, що колода лежить.

Мужик поклав його в сани, пов’язав веревкою і давай обухом гвоздить його в голову, поки ведмідь зовсім окочурился.

Прибігла лисиця і каже:

– Де ведмідь?

– А ось, сконав!

– Ну що ж, мужичок, тепер потрібно пригостити мене.

– Зволь, лисонька! Поїдемо до мене, я тебе пригощу. Мужик їде, а лисиця біжить вперед; став мужик під’їжджати до будинку, свиснув своїм собакам і притравил лисицю.

Лисиця пустилася до лісу і юрк в нору; сховалася в норі і запитує:

– Ох ви, мої глазоньки, що ви дивилися, коли я бігла?

– Ох, лисонька, ми дивилися, щоб ти не спіткнулася.

– А ви, вушка, що робили?

– А ми все слухали, далеко пси женуть.

– А ти, хвіст, що робив?

– Я, – сказав хвіст, – всі мотався під ногами, щоб ти заплуталася, та впала, та до собакам зуби потрапила.

– А-а, каналія! Так нехай же тебе собаки їдять. І, висунувши з нори свій хвіст, лисиця закричала:

– Їжте, собаки, лисячий хвіст!

Собаки за хвіст потягли і лисицю закамшили.

Так часто буває: від хвоста і голова пропадає.