Деякі люди стають працьовитими тільки після того, як урок від життя отримають, як у казці «Ледача Орися». У Івана була дружина Орися. Виріс в полі жито, Орися пішла жати. Працювати їй не хочеться. Стисла смугу, звільнила небагато місця і спати лягла. На наступний день все повторилось – сил і бажання у ленивицы вистачало лише на те, щоб приготувати собі місце для сну. Так тиждень проволынила. Приїхав у полі Іван, побачив обсяг зробленого і сплячу дружину і обстриг її наголо. Прокинулася та й сама себе не визнала, і собака господиню трохи не закусала.
Текст казки
Жив-був мужик Іван та дружина Орися. Послав він її в поле жито жати.
Ось Аріна прийшла на смугу, вичавила таке містечко, щоб можна було однією влягтися; вляглася, виспалася хорошохонько і вирушила додому, ніби і справді попрацював-попрацювала.
— Що, дружина, — питає чоловік, — чи багато сьогодні вичавила?
— Слава тобі господи, одне містечко вичавила.
«Ну, це добре! — думає мужик. — Одна смуга, значить, покончена».
На другий день знову Орися пішла в поле, вичавила містечко і проспала до вечора; і на третій день — те ж саме, і на четвертий — те ж саме; так весь тиждень і проволочила.
Пора, думає мужик, за снопами у поле їхати.
Приїжджає — а жито стоїть вся нежатая; подекуди, де-не-де отримано містечками, так і такими, що тільки людині влягтися. Став дружину шукати і бачить: лежить вона на одному містечку та так-то хропе!
Мужик зараз додому, захопив ножиці, вернувся на жниву, обстриг свою бабу наголо; зробив усе це і вернувся на село.
Ось Орися спала, спала, так, нарешті, і прокинулася; кинулася рукою за голову й говорить сама собі:
— Щось попритчилось! Кажись, я — Аріна, а голова не моя! Піду додому: коли собака загавкає, так я, значить, — не Аріна.
Прийшла на село до своєї хати і питає під віконцем:
— Що, ваша Аріна будинку?
Чоловік зметикував і каже їй:
— Вдома!
Тут вилізла з-під воріт собака, не визнала господині і кинулася на неї немов на чужу; так за поли і вистачає. Аріна бігом та бігом, як би тільки живий від свого будинку піти!
І пішла вона блукати по полю. Мужик зглянувся, простив її, і з тієї пори стала Аріна жати нехитро.
