Казка «Горшеня» – сатира, що оповідає про хитрого, кмітливу торговці глиняними горщиками, який одного разу перехитрив самого царя. Зібрав як-то раз грізний цар всіх знатних людей і став загадувати їм загадки: хто відгадає, той відкриті всі дороги, хто не відгадає – голова з плечей. Люди перелякалися, а назад дороги немає. А цар загадав першу загадку: хто на світі всіх щедріше? Присутні висували то одні, то інші здогади, але всі вони були неправильними і викликали у самодержця лише посмішку іронії. І коли атмосфера загострилася до межі…

Текст казки

Один, чуєш, цар звелів скликати з усього царства всіх, як не є, бар, всіх-всіх до себе, і ось цією справою-то заганул їм загадку:

– Нуте-ка, хто з вас отганет?

Загану я вам загадку: хто на світі лютей і злоедливей,- каже,- всіх?

Ось вони думали-думали, думали-думали, ганали-ганали, і то думали і се думали – всяко прикидали, знашь, якби отгануть. Ні, бач, ніхто не отганул. Ось цар їх і відпустив; відпустив і покарав:

– Ось тоді-то, дивіться, ви знову цим ділом до мене прийдіть.

Ось, знашь, між цим часом один з цих бар, дуже дошлый, став скрізь випитувати, хто що йому на це скаже? Вже він і купцям, і до торгашам, і до нашого-то брату всяко прилаживался: полювання, знашь, дізнатися як не є так отгануть царску-то загадку. Ось один горшеня, що, знашь, горщики продає, і вишукався.

– Я, чуєш, зумію отгануть цю загадку!

– Ну скажи, як?

– Ні, не скажу, а самому цареві отгану. Ось він всяко став до нього надається:

– Ось те і те тобі, братику, дам! – І грошей-то йому супил, і всяку всячину йому представляв.

Немає, горшеня стояв в одному, так і повно: що самому цареві, так отгану, беспременно отгану; опріч – нікому! Так з тим і відійшов від нього пан, що ніколи, каже, не скажу нікому, опріч самого царя.

Ось як знову, знашь, заново зібралися бари-то до царя, і знову ніхто не отганул загадку, тут пан-від того і сказав:

– Ваше-де царська величність! Я знаю одного горшеню; він,- каже,- отганет вам цю загадку.

Ось цар велів покликати горшеню. Ось цією справою прийшов горшеня до царя і каже:

– Ваша царська величність! Лютей, – каже, – і злоедливей всього на світі скарбниця. Вона дуже всім завидлива:

з-за неї пущі все, чуєш, сваряться, б’ються, вбивають до смерті один одного: у іншу пору ріжуть ножами, а не так іншою справою. Хоч, – каже, – з голоду околевай, іди по світу, проси милостиню, так, дивись, – в жебрака-то суму отымут, як мало-мальськи побільше шматочків набереш, яким гріхом ще сдобненьких. Та що й казати, ваша царська величність, з-за неї і вам, чуєш, відважності досхочу дістається.

– Так, братику, так! – сказав цар. – Ти отганул, – каже, – загадку; ніж, чуєш, мені тебе нагородити?

– Нічого не треба, ваша царська величність!

– Хочеш чогось, селянин? Я тобі, чуй, пані.

– Не треба, – каже горшеня, – а коли ваша царською милість буде, – каже, – зроби заборона продавати горщики ось на стільки-то верст звідси: ніхто б тут, опріч мене, не продавав їх.

– Добре! – каже цар і вказав зробити заборона продавати там горщики всім, опріч його.

Горшеня ось як справен став від горщиків, що на диво! А ось як цар, знашь, прибуток йому сказав, щоб ніхто до нього не був без горщика, то один з бар, скупий-прескупой, став торгувати у нього горщик. Він каже:

– Горщик варто п’ятдесят рубльов.

– Що ти, чуєш, в думці? – каже пан.

– В розумі, – каже горшеня.

– Ну, я в іншому місці куплю, – каже пан. Після приходить:

– Ну, чуєш, дай мені один горщик!

– Візьми, давай сто рубльов за нього, – каже горшеня.

– Як сто рубльов? З глузду, чи що, – каже, – зійшов?

– Зійшов алі немає, а горщик варто сто рубльов.

– Ах ти, проклятий! Залишайся зі своїм горщиком! – І пішов знову той пан.

Вже думав він без горщика сходити до царя, та обдумался:

– Недобре, чуєш, я прийду до нього один, без горщика. Заново вернувся.

– Ну, – каже, – давай горщик: ось тобі сто рубльов.

– Ні, він стоїть тепер півтори сотні рубльов, – каже горшеня.

– Ах ти, окаянний!

– Ні, я не окаянний, а менше не візьму.

– Ну, продай мені весь завод: що візьмеш за нього?

– Ні за які гроші не продам, а коли хочеш – даром віддам тобі: довези мене, -каже, -на собі верхи до царя.

Пан був дуже скупий і оченно завидлив, погодився на це і повіз горшеню на собі верхи до царя.

У горшени руки в глині, а ноги в постолах стирчали клином. Цар побачив, засміявся:

– Ха-ха-ха!.. Ба! Так це ти! (Дізнався, чуєш, пана, та й горшеню.) Як так?

– Так ось те і те, – розповів горшеня про все цареві.

– Ну, братику, знімай, чуєш, все з себе і одягай на пана, а ти (панові сказав) скидай все своє плаття і віддай йому: він тепер буде паном на твоєму місці у вотчині, а ти будь замість його горшенею.