Читати текст билини
Про те, як довго боролися і не могли один одного перемогти два богатиря, розповість билина «Бій Добрині з Дунаєм». Скрізь подорожував богатир Добриня, але не міг знайти собі гідного супротивника. Як-то раз в чистому полі йому попався намет, на якому був напис з погрозою – якщо хтось зачепить цей намет, то йому буде непереливки. Добриня випив кілька чарок вина, розламав намет і все, що там було (крім ліжка), і ліг спати. Прийшов Дунай – господар цього шатра, і викликав його на бій.

Три дні вони боролися, і не могли один одного перемогти. Мимо їхали Ілля Муромець, Альоша Попович і старий козак…

Текст билини

Ще їздив Добринечко у всій землі,

Ще їздив Добринечко з усієї країни;

А шукав собі Добринечко наїзника,

А шукав собі Добриня супротивника:

Він не міг знайти собі наездничка,

Він не міг знайти собі сопротивничка.

Він завидял, де у полі намет стоїть.

А намет-де стояв рытого оксамиту;

На шатри-то-де підпис була підписана,

А було підписано з погрозою:

А живому не бути, геть не уехати».

А стояла в шатрі бочка з зеленим вином;

А на бочці-то чарочка серебряна,

А серебряна чарочка позолочено,

А не мала, не велика, півтора відра.

Так стоїть у шатри кроваточка тесів;

На кроваточке перинушка пухова.

Наливав-де він чару зелена вина.

Він перву-ту випив чару для здоровьица,

Він другу-ту випив для весельица,

А він третю-ту випив чару для безумьица,

Сомутились у Добрынюшки очі ясні,

Він розірвав намет дак рытого оксамиту,

Раскинал він-де по по чистому полю,

З того ж за раздольицу широкому;

Розпинав-де він бочку з зеленим вином,

Розтоптав ж він чарочку серебряну;

Залишив кроваточку тільки тесову,

А сам він на кроваточку спати-де ліг.

Та й спить-то Добринечко тепера суточки,

Та й спить-де Добриня двої суточки,

Та й спить-де Добринечко трої суточки,

Якби їде Дунай син Іванович,

Він і сам говорыт дак такі слова:

А все моє шатрышко развоевано,

А распинана бочка з зеленим вином,

І розтоптана чарочка серебряна,

А серебряна чарочка позолочено,

А залишена кроваточка тільки тесів,

На кроваточке спить завзятий добрий молодець».

Сомутились у Дунаюшки очі ясні,

Закипіла в Дунаї кров горюча,

Расходилися його дак могутні плеча.

Він бере свою дак шабельку вострую,

Замахнувся на удалого молодця;

А і сам же Дунаюшко що-то прираздумался:

А не честь моя хвала буде богатирська,

А не вислуга буде молодецька».

Закричав-то Дунаюшко гучним голосом,

Від сну-де Добринечко пробужается,

З великого похмельица прокидається.

А говорыт тут Дунаюшко син Іванович!

«Ой ти єси, відважний добрий молодець!

Ти навіщо ж розірвав намет дак рыта оксамиту;

Розпинав ти мою боченьку з зеленим вином;

Розтоптав ж ти чарочку мою серебряну,

А серебряну чарочку позолочену,

Подаренья була короля ляховинского?»

Говорыт тут Добринечко Микитович млад:

«Ой ти єси, Дунаюшко син ти Іванович!

А ви навіщо ж пишете з погрозами,

З погрозами пишете з великими?

Нам боятися погроз дак богатырскиех,

Ще тут, молодці, вони прирасспорили,

А скочили, молодці, вони на добрих коней,

Як з’їжджаються удаленьки добрі молодці;

А вони билися адже паличками буевыми,

Рукояточки у паличок отвернулися,

Вони тим боєм один одного не поранили.

Як з’їжджаються хлопці, по другий-де разів;

Вони секлися сабельками вострыми,

Вони тим боєм один одного не поранили.

А з’їжджаються ребятушки в третій раз;

А кололися списами-де вострыми —

За насадочкам копьица свернулися,

Вони тим боєм один одного не поранили.

А тянулися тягами залізними

Через ті ж через кінські гриви,

А залізні тяги та изорвалися,

Вони тим боєм один одного не поранили.

Зіскочили хлоп’ята з добрих коней

А схватилися щільним боєм, рукопашкою,

А ще борються удаленьки добрі молодці,

А ще борються ребятушки двої суточки,

А і борються ребятушки трої суточки;

З колін на землю та утопталися,

Там їздив старий козак по чисту полю;

А з ним Алешенька Попович-від,

Так і був з ним Потык Михайло Долгополович.

Говорыт тут старий козак Ілля Муромець:

«Мати сиру та земля дак потряхается,

Де-то борються удалы є добрі молодці».

Говорыт тут старий козак Ілля Муромець:

«Нам Олексія послати – дак той силою легкий;

А Михайла послати – дак неповороткий,

А у підлогах-де Михайло заплетется;

А і їхати буде мені самому, старим;

Як два російських-де борються, треба розмовляти,

А й російська з невірним, дак треба допомога дати,

А два неросійських, дак треба їхати геть».

А поїхав старий козак Ілля Муромець;

Він вгледів-де на полі на чистоем

Ще борються удалы-то добрі молодці.

А під’їжджає старий козак Ілля Муромець,

Каже тут Дунаюшко син Іванович:

А старі-то козак мені-ка приятель-друг,

А він поможе вбити в поле ворога».

А говорить-то Добринечко Микитович млад:

«А евоно їде старий козак Ілля Муромець;

А старі-то козак мені як хрестовий брат,

А мені поможе вбити в поле татарина».

А приїжджає старий козак Ілля Муромець,

Говорыт-то старий козак такі слова:

«Ой ви єси, удаленьки добрі молодці!

Каже-то Дунаюшко син Іванович:

«Ой ти єси, старий козак Ілля Муромець!

Як стояв у мене намет у полі рытого оксамиту,

А стояла в шатри бочка з зеленим вином;

А на бочці-то чарочка серебряна,

І серебряна чарочка позолочено,

І не мала, не велика – півтора відра,

Подареньице короля було ляховинского.

Він розірвав намет мій рытого оксамиту,

А раскинал-де по по чистому полю,

З того ж за раздольицу широкому;

Розпинав він-де бочку з зеленим вином;

Розтоптав він же чарочку серебряну,

А срібну чарочку позолочену».

А говорить-то старий козак Ілля Муромець;

«Ти за це, Добринечко, не прав будеш».

Каже-то Добринечко такі слова:

«Ой ти єси, старий козак Ілля Муромець!

Як стояв у нього намет у полі рытого оксамиту;

А на шатри-то-де підпис була підписана,

І підписана подрезь була підрізано,

І підрізав було з погрозою:

«Ще хто до шатра приїде, – живому не бути,

Живого-де не бути, геть не уехати», —

Нам боеться загроз дак богатырскиех,

Нам нема чого їздити-робити на полі поляковать».

А говорыт тут старий козак Ілля Муромець:

«Ти за це, Дунаюшко, не прав будеш;

А ти навіщо ж пишеш з погрозами?

А ми поїдемо-до тепериче в красний Київ-град.

А ми поїдемо до князя до Володимиру,

А поїдемо ми тепере на великий суд».

Скочили хлопці на добрих коней,

І поїхали хлопці в красний Київ град,

А до того вони до князя до Володимира.

Приїжджали хлопці в красний Київ-град,

Заходили до князя до Володимира.

Казав тут Дунаюшко син Іванович:

«Вже ти, сонечко Володимир стольнокиевский!

Як стояв у мене намет у полі рыта оксамиту,

У шатри була боченька з зеленим вином;

А на бочці і чарочка була серебряна,

І срібна чарочка позолочено,

Подаренья короля було ляховинского,

Він розірвав намет мій рытого оксамиту,

Розпинав він-де боченьку з зеленим вином,

Розтоптав ж він чарочку серебряну,

А серебряну чарочку позолочену».

Каже тут Володимир стольнокиевский:

«І за це, Добринечко, ти не прав будеш».

А говорыт тут Добринечко такі слова:

«Вже ти, сонечко Володимир стольнокиевский!

І стояв біля його в полі черлен намет;

А на шатри-то-де підпис була підписана,

І підписано було з погрозою:

«А ще хто до шатра приїде, – дак живому не бути,

А живому не бути, геть не уехати»;

А нам боятися погроз дак богатирські,

Нам нема чого їздити у полі поляковать».

А говорыт тут Володимир такі слова;

«І за це, Дунаюшко, ти не прав будеш;

І навіщо ж ти пишеш з погрозами?»

А посадили Дунаю в темний льох ж

А за ті ж двері залізні,

А за ті ж замочики задвижные.