Казка Червона Шапочка: Шарль Перро – читати онлайн

Казка «Червона Шапочка» Шарля Перро – це нехитрий розповідь, написаний доступною і зрозумілою мовою, є повчальним прикладом і допомагає батькам пояснити своїм дітям прості норми поведінки.

Жили мама і дівчинка щасливо і весело, дівчинка відрізнялася добротою і зі старанням виконувала всю доручену роботу. Бабуся пошила дівчинці шапочку з червоного полотна, після чого її і називали Червоною Шапочкою. Одного разу мати попросила провідати бабусю і віднести гостинці, на інший кінець лісу…

Текст казки

Жила-була маленька дівчинка. Була вона скромна і добра, слухняна, і роботяща. Мати не могла натішитися, що у неї росте така помічниця: донька допомагала їй по господарству, а коли вся робота була зроблена, читала матері що-небудь вголос.

Всім подобалася ця мила дівчинка, але більше всіх її любила бабуся. Пошила вона якось з червоного оксамиту шапочку і подарувала її внучці на іменини.

Нова шапочка була дівчинці дуже до лиця, і за те, що з того дня ніяку іншу вона носити не хотіла, люди прозвали її Червоною Шапочкою.

Одного разу мати вирішила спекти пиріг.

Замісила вона тісто, а Червона Шапочка нарвала яблук в саду. Пиріг вийшов на славу! Подивилася на нього мати да й каже:

– Червона Шапочка, іди-но навести бабусю. Покладу я тобі в кошик шматок пирога і пляшку молока, віднесеш це їй.

Зраділа Червона Шапочка, тут же зібралася і вирушила до бабусі, яка жила на іншому краю лісу.

Мати вийшла на ґанок проводити дівчинку і стала її напучувати:

– З чужими, донька, не розмовляй, з дороги не звертай.

– Не турбуйся, – відповіла Червона Шапочка, попрощалася з матір’ю і вирушила через ліс до будинку, де жила бабуся.

Йшла Червона Шапочка по дорозі, що йшла, та раптом зупинилася і подумала: «Які гарні квіти тут ростуть, а я і не дивлюся навколо, як дзвінко пташки співають, а я мов і не чую! Як же добре тут, у лісі!»

Дійсно, крізь дерева пробивалися сонячні промені, на галявинах пахли прекрасні квіти, над якими пурхали метелики.

І Червона Шапочка вирішила:

«Принесу-ка я бабусі разом з пирогом ще й букет квітів. Їй, напевно, буде приємно. Адже ще рано, я до неї завжди встигну».

І вона звернула з дороги прямо в лісову гущавину і стала збирати квіти. Зірве квітку і подумає:

«А далі он росте ще покрасивей», – і до того побіжить; і так йшла вона все глибше і глибше в ліс.

Йде дівчинка лісом, збирає квіти, співає пісеньку, раптом назустріч їй злющий вовк.

А Червона Шапочка зовсім його і не злякалася.

– Здрастуй, Червона Шапочка! – сказав вовк. – Куди це ти зібралася так рано?

– До бабусі.

– А що у тебе в кошику?

– Пляшка молока і пиріг, ми з мамою його спекли, щоб порадувати бабусю. Вона хвора та слабка, нехай поправляється.

– Червона Шапочка, а де живе твоя бабуся?

Дивіться також:  Казка Старий будинок: Андерсен - читати онлайн

– Трохи далі в лісі, під трьома великими дубами стоїть її будиночок.

– Щасливої дороги тобі, Червона Шапочка, пробурмотів вовк, а про себе подумав: «Славна дівчинка, ласий був би для мене шматочок; посмачніша, мабуть, ніж стара; але, щоб схопити обох, треба справу повісті похитрей».

І він що є духу помчав найкоротшою дорогою до бабусиної хати.

Йде Червона Шапочка по лісі, нікуди не поспішає, а сірий вовк вже стукає до бабусі у двері.

– Хто там?

– Це я, Червона Шапочка, принесла тобі пиріг і пляшку молока, відкрий мені, – відповів вовк тонким голоском.

– Натисни на клямку, – крикнула бабуся, – я дуже слабка, піднятися не в силах.

Натиснув вовк на клямку, двері відчинились, і, ні слова не кажучи, він підійшов прямо до бабусиної ліжку й проковтнув стареньку.

Потім вовк надів її плаття, очіпок, улігся в ліжко і запнув полог.

А Червона Шапочка всі квіти збирала, і, коли вона вже їх набрала так багато, що більше нести не могла, вона згадала про бабусю і відправилася до неї.

Підійшла Червона Шапочка до будиночка бабусі, а двері відкриті. Здивувалася вона, зайшла всередину і крикнула:

– Добрий ранок! – Але відповіді не було.

Тоді вона підійшла до ліжка, розсунула полог, бачить – лежить бабуся, насунутий очіпок у неї на лице, і вона виглядає дивно.

– Ой, бабуся, чому в тебе такі великі вуха? – запитала Червона Шапочка.

– Щоб краще тебе чути!

– Ой, бабусю, а які в тебе великі очі!

– Це щоб краще тебе бачити!

– Ой, бабуся, а що це в тебе такі великі руки?

– Щоб легше тебе обійняти.

– Ох, бабусю, який у тебе, однак, великий рот!

– Це щоб легше було тебе проковтнути!

Сказав це вовк, схопився з ліжка – і проковтнув бідну Червону Шапочку.

Наївся вовк і знову влігся в постіль, заснув і став голосно-прегромко хропіти.

Йшов повз мисливець.

Почув він доносилися з будиночка якісь дивні звуки і насторожився: не може бути, щоб старенька так голосно хропла!

Підкрався він до віконця, зазирнув усередину, – а там у ліжку вовк лежить.

– Ось ти де, сірий розбійник! – сказав він. – Я вже давно тебе розшукую.

Хотів мисливець спочатку застрелити вовка, та передумав. Раптом той з’їв бабусю, а її можна ще врятувати.

Взяв мисливець тоді ножиці і розпоров черево сплячого вовка. Вибралися звідти Червона Шапочка і бабуся – обидві живі і неушкоджені.

І були всі троє дуже задоволені. Мисливець зняв з вовка шкуру і відніс її додому. Бабуся з’їла пиріг, випила молока, що принесла їй Червона Шапочка, і почала поправлятися та набиратися сил.

Червона Шапочка ж зрозуміла, що завжди треба слухатися старших і в лісі ніколи не звертати з дороги.