Читати текст билини
На зміну великому богатирю Святогору прийшов Ілля Муромець – як це сталося, розповість билина «Ілля Муромець і Святогор». Ілля захотів побачити великого богатиря Святогора, і вирушив у гори, так як Святогор на землю Руську не їздив. Разом з Іллею вони стали їздити по горах і розважатися.

По дорозі богатирі знайшли труну. Примірився до е того труні Ілля Муромець – і він виявився не за розміром. Коли в нього ліг Святогор, то Ілля не міг його дістати. Сказав Святогор, що, мабуть, прийшов його час – нехай Ілля Муромець з’їздить до батька і привезе Святогор «прощеньица вічного». Богатир послухався, але його батько подумав, що Ілля вбив Святогора. Але потім старий одумався, і дав прощення. Так і помер Святогор.

Текст билини

Як не далеко‑далеко у чистому під поли,
Тута куревка та поднималася,
А там пил стовпом та поднималася, ‑
Опинився у полі добрий молодець,
Російська могутній Святогор‑богатир.
У Святогора кінь так наче лютий звір,
А богатир сидів так під косу сажень,
Він їде в полі, спотешается,
Він кидає палицю булатну
Вище лесушку стоячого,
Нижче хмари та ходячого,
Відлітає ця палиця
Високо та по поднебесью;
Коли палиця та спускається вниз,
Він підхоплює та однією рукою.
Наїжджає Святогор‑богатир
У чистому полі він на сумочку та скоморошную.
Він з добра коня та не спускається,
Хотів підняти погонялкой цю сумочку, ‑
Ця сумочка так не ворохнется;
Опустився Святогор та з добра коня,
Він бере сумочку та однією рукою, ‑
Ця сумочка так не сшевелится;
Як бере він обем рук,
Принатужился він силою богатирською,
З колін пішов так в матір сиру землю, ‑
Ця сумочка так не сшевелится,
Не сшевелится так не підніметься.
Каже Святогор так він про себе:
«А я по світу езживал,
А такого дива я не бачив,
Що маленька сумочка так не сшевелится,
Не сшевелится так не сдымается,
Богатирської сили не сдавается».
Каже Святогор та такі слова:
«Вірно, тут мені, Святогор, так і смерть прийшла».
І благав він так свого коня:
«Вже ти, вірний богатирський кінь,
Виручай тепер господаря».
Як схопився він так за уздечику серебряну,
Він за ту попругу золочену,
За те стремінце та за срібно,
Богатирський кінь так принатужился,
А повыдернул він Святогора з сирої землі.
Тут сідав Святогор та на добра коня,
І поїхав по чисту полю
Він до тих гір та Араратскиим.
Стомився Святогор, так він стомився
З цією сумочкою та скоморошноей,
І заснув він на доброму коні,
Заснув він міцним богатирським сном.
З‑під далеча‑далеча з чиста поля
Виїжджав старої козак та Ілля Муромець,
Ілля Муромець та син Іванович,
Побачив він Святогора богатиря:
«Що за диво бачу у чистому полі,
Що богатир їде на доброму коні,
Під богатирем‑то кінь так наче лютий звір,
А богатир спить міцно».
Як скричал Ілля та зичним голосом:
«Ох ти гой єси, завзятий добрий молодець!
Ти що, молодець, так знущаєшся,
А ти спиш чи, богатир, аль прикидаєшся,
Не до мене, старого, так подбираешься?
А на це я можу відповідати».
Від богатиря та тут відповіді немає.
А закричав Ілля та пущі колишнього,
Дужче та зичним голосом,
Від богатиря та тут відповіді немає.
Розгорілося серце богатирське
А в старого козака Іллі Муромця,
Як він бере палицю булатну,
Вдаряє він богатиря та по білих грудях,
А богатир спить, не прокидається.
Розсердився тут та Ілля Муромець,
Їде він в чисте поле,
А з роз’їзду вдаряє він богатиря
Дужче він палицею булатною,
Богатир спить, не прокидається.
Розсердився тут старий козак та Ілля Муромець,
А бере він шалапугу подорожню,
А не малу шалапугу – так під сорок пуд,
Їде він з чиста поля,
І вдарив він богатиря з білим грудях,
І одбив він собі та праву руку.
Тут богатир на коні так прокидається,
Каже богатир таке слово:
«Ох, як боляче російською мухи кусаються!»
Подивився богатир в праву руку,
Побачив тут Іллю Муромця,
Він бере Іллю та за жовті кучері,
Поклав Іллю так він до себе в кишеню,
Іллю з конем та богатырскоей,
І поїхав він та по святих гір,
По святих гір та Араратскиим.
Як день він їде до вечора,
Темну ноченьку так він до ранку,
І другий день він їде до вечора,
Темну ноченьку він до ранку,
Як на третій‑то так на денечек
Богатирський кінь став спотыкатися.
Каже Святогор та доброму коню:
«Ах ти, вовча сить так трав’яний мішок,
Ти що, собака, спотикаєшся?
Ти йти не мошь аль везти не хочеш?»
Каже тут вірний богатирський кінь
Людським так він голосом:
«Як прости‑тко ти мене, хозяйнушко,
А дозволь‑но мені так слово вимовити.
Треті суточки та ніг не складучи
Я воджу двох русскиих могучиих богатирів,
Та й у третіх з конем богатырскиим».
Тут Святогор‑богатир та схаменувся,
Що у нього в кишені тяжелешенько;
Він бере Іллю за жовті кучері,
Він кладе Іллю та на сиру землю
Як з конем його так богатырскиим.
Почав запитувати та він, вивідувати:
«Ти скажи, удалый добрий молодець,
Ти якій землі та ти якої орди?
Якщо ти богатир святорусский,
Дак ми поїдемо та в чисте поле,
Ми спробуємо силу богатирську».
Каже Ілля та такі слова:
«Ай ж ти, завзятий добрий молодець!
Я бачу силу твою велику,
Не хочу я з тобою сражатися,
Я бажаю з тобою побрататися».
Святогор‑богатир погоджується,
З добра коня та опущается,
І поставили вони тут білий намет,
А коней спустили на луки зелені,
У зелені луки вони стриножили.
Зійшли вони обидва під білою шатро,
Вони один одному порассказалися,
Золотими хрестами поменялися,
Вони один з одним так побраталися,
Обнялися вони, поцеловалися,
– Святогор‑богатир так буде більший брат,
Ілля Муромець та буде менший брат.
Хліба‑солі тут вони попоїли,
Білої лебеді порушали
І лягли в намет да опочив тримати.
І недовго, чимало спали троє суточек,
На четвертий вони так просыпалися,
В путь‑доріженьку та отправлялися.
Як седлали вони так коней добрыих,
І поїхали вони так не в чисто поле,
А поїхали вони так по святих горах,
По святих гір та Араратскиим.
Прискакали на гору Оливну,
Як побачили вони так диво дивне,
Диво дивне та диво-дивне:
На гори на Елеонския
Як варто тута так дубову труну.
Як богатирі з коней спустилися,
Вони до гробу, до цього так наклонилися,
Каже Святогор та такі слова
«А кому в цьому труні лежати звужене?
Ти послухай, мій менший брат,
Ти лягай‑но в труну та померяйся,
Тобі ладен чи так той дубову труну».
Ілля Муромець та тут послухався
Свого братика більшого,
Він лягав, Ілля, та в той дубову труну.
Цей труну Іллі та не поладился,
Він у довжину довгий і завширшки широкий.
І ставало Ілля та з того гробу,
А лягав на труну та Свягогор‑богатир.
Святогор труну та поладился,
У довжину заходи і завширшки як раз.
Каже Святогор та Іллі Муромцю:
«Ай ж ти, Ілля та мій менший брат,
Ти покрій‑ка кришечку дубову,
Полежу в труні я, полюбуюся».
Як закрив Ілля кришечку дубову,
Каже Святогор такі слова:
«Ай ж ти, Илюшенька так Муромець!
Мені в труні лежати так тяжелешенько,
Мені дихати нічим, так тошнешенько,
Ти відкрий‑но кришечку дубову,
Ти подай‑но мені так свіжа повітрю».
Як кришечка не піднімається,
Навіть щілинки не відкривається.
Каже Святогор та такі слова:
«Ти розбий‑ка кришечку шаблею вострою».
Ілля Свягогора послухався,
Бере він шаблю вострую,
Вдаряє по труні дубовому.
А куди вдарить Ілля Муромець,
Тут стають залізні обручі.
Почав бити Ілля та вздовж і впоперек,
– Всі залізні обручі стають.
Каже Святогор та такі слова:
«Ах ти, менший брат та Ілля Муромець!
Видно, тут мені, богатирю, кончинушка.
Ти схорони мене так у сиру землю,
Ти бери‑тко мого коня та богатирського,
Нахилися‑но ти до гробу до дубовому,
Я здохну тобі так в личко біле,
У тебе сили та поприбавится».
Каже Ілля та такі слова:
«У мене голівонька є з сивиною,
Мені твоєю‑то моці не треба,
А мені своїй моці достатньо.
Якщо сили у мене так додасться,
Мене не буде носити так мати сира земля.
І не треба мені твого коня та богатирського,
А мені‑ка служить вірою‑правдою
Мені старої Бурушка косматенький».
Тута братьица та распростилися,
Святогор залишився лежати так до сирої землі,
А Ілля Муромець поїхав по святій Русі
До того до місту до Києву
А до ласкавого князя до Володимира.
Розповів він диво дивне,
Як схоронив він Святогора та богатиря
На тієї гори на Елеонскии.
Та тут Святогор і славу співають,
А Іллі Муромцю та хвалу дають.
А на тому билинка і закінчилася.