Що таке епіфора: приклади з художньої літератури та способи її визначення

Щоб зробити текст більш цікавим і виразним, у літературі використовуються різні стилістичні фігури. Це спеціальні фіксовані звороти мови, які служать для посилення експресивності мовлення. Одним з них є епіфора.

Цей прийом застосовували у своїх творах багато поети та письменники. Він схожий з паралелізмом, але в російській мові використовується набагато рідше. Розповімо, що це за прийом, і наведемо приклади.

Що таке епіфора

Визначення звучить наступним чином. Епіфора – це повторення одних і тих же фраз, слів або навіть звуків у кінці фрази.

З грецької мови це слово перекладається як «додаток». Виходячи з визначення, можна здогадатися, що існує декілька видів даної фігури. Нижче наведені основні види і відповідні приклади речень.

Основні різновиди:

Граматична – в кінці рядків повторюються одні й ті ж звуки, що є основою для ідеальної рими.

Риторична – це використання однієї і тієї ж рядки або цілої строфи. Такий прийом можна часто зустріти в поезії: автор повторює однаковий катрен на початку і в кільці вірші. Зазначимо, що таке використання призводить до створення кільцевої композиції, і твір набуває завершеність.

Лексична – повторення фрази або одного слова.

Семантична – прийом, при якому письменник використовує в кінці фрази синоніми.

Іноді важко визначити конкретний вид, адже використовується відразу кілька різних, що надає тексту ще більшу експресивність.

Епіфора у прозі

Однак епіфора широко використовується не тільки в поезії, але і в прозі. Один з найяскравіших прикладів – це фраза з твору Н.В. Гоголя:

В даному випадку використана стилістична фігура дає читачеві зрозуміти, що автор думає щодо цих фестончиков і як до них ставиться. У цій фразі з допомогою анафори виражено роздратування і гнів. Є і приклади з класиків античної риторики та художньої літератури:

Для чого потрібен цей прийом

Епіфора застосовується, щоб висловити значимість якогось предмета, людини або події. Крім того, він може виражати якусь важливу фразу, девіз, рада, який герой постійно повторює. Епіфора в тексті використовується і для передачі спогадів, створення атмосфери ностальгії.

Інше призначення – зв’язування цілого тексту воєдино, встановлення зв’язків у творі, побудова певної композиції. Завдяки эпифоре текст стає більш мелодійним, легким для читання і запам’ятовується набагато легше. Тобто, дана фігура мови виконує різні функції і допомагає більш точно висловити думку.

В основному вона зустрічається у публіцистичних і художніх текстах і, на відміну від анафори, спрямована на передачу в більшій мірі негативних емоцій.

Важливо! Найчастіше епіфора посилюється такими прийомами, як градація, і іншими.

Приклади епіфори в художній літературі:

Антонім епіфори

Схожий прийом – це анафора, яка з грецької перекладається як «винесення». По суті, це антонім епіфори, оскільки слова повторюються вже на початку рядків або пропозицій. Збігаються і різновиди.

Як і епіфора, анафора ділиться на фонетичну і лексичну, тільки додається ще два види. Перший – морфемная анафора, при якій повторюються однакові частини слова (корінь, суфікс, префікс і інше). Прикладом можуть послужити такі рядки:

Є й синтаксична анафора, коли автор використовує однакові граматичні форми слова, наприклад, на початку кожного рядка вставляє дієслово 1 особи однини. Так задається особлива виразність мовлення. Приклад: Входжу я в темні храми, Свершаю бідний обряд (А. Блок).

Яскравий приклад анафори:

Анафора здатна поставити чіткий ритм твору, створити унікальну мелодію, лейтмотив, який врізається в пам’ять, акцентувати увагу на важливих для автора моментах і деталях.

Важливо! Цю стилістичну фігуру можна застосовувати в текстах різних стилів.

Коли одночасно використовуються анафора і епіфора, виходить прийом під назвою симплока (з грецької перекладається як «сплетіння»): «Звичні до степів – очі, Звичні до сліз – очі». (М. І. Цвєтаєва). Найчастіше приклади симплоки можна побачити у фольклорі:

Симплока включає кілька підвидів. Приміром, є синтаксична симплока:

Симплока або ж анаэпифора (інша назва) використовується і в наукових текстах для надання тексту логічності і послідовності:

«Крапка ставиться: 1) у кінці розповідного речення; 2) у кінці спонукального речення (В. Ф. Греків)».

Корисне відео

Підіб’ємо підсумки

Епіфора як фігура мови вживається досить широко й несе в собі різні значення, що залежить від контексту.

Вона створює необхідну атмосферу, робить текст завершеним за змістом, надає йому унікальність і неповторність, акцентує увагу на фрази, роблячи її висновком або центральною ідеєю твору. Можна знайти велику кількість прикладів цікавого вживання цього прийому в художній літературі.