Образ героя в сюжеті твору

Аналіз тексту дозволяє розкрити основні риси образу Чичикова в поемі Мертві душі. Короткий зміст дій і вчинків персонажа, що розкривають його натуру, починається зі знайомства із Чичиковим.

Характеристика зовнішності Чичикова

Коротко автор описав зовнішність героя вже на початку твору. Павло Іванович Чичиков — це в деякому роді пересічний персонаж, який може зустрітися в будь-яку історичну епоху і в будь-якій географічній точці. В його портреті немає нічого примітного:

• зовнішність його не вродлива, але й не потворна;
• статура не повне, ні худе;
• він вже не молодий, але ще не старий.

Таким чином, за всіма параметрами у цього поважного колезького радника витримується «золота середина».

Прибуття персонажа в «місто N»

Чичиков починає свою авантюру з прибуття в не названий автором місто. Людина недурна, якому до того ж властиво лицемірство, він починає діяльність з нанесення візитів таким посадовим особам:

• прокурору;
• губернатору з сім’єю;
• віце-губернатору;
• начальнику поліції;
• голові палати.

Звичайно, під такою поведінкою Петра Івановича проглядався тонкий розрахунок. Наміри героя добре розкриває його власна цитата: «Не май грошей, май хороших людей для поводження».

Отримати прихильність тих, хто мав чин і вплив в місті, було дуже корисно для здійснення задуманого. І це вдалося йому досконало. Чичиков умів справити враження на потрібних йому людей. Принижуючи свою гідність і всіляко показуючи свою незначність, він демонстрував бездоганні мовні манери, робив умілі компліменти володарів: захоплювався успішністю їх діяльності і називав такими невиправдано високими титулами, як «ваше превосходительство». Про себе він говорив небагато, але з його розповіді можна було зробити висновок, що йому довелося пройти виключно складний життєвий шлях і багато чого випробувати власну чесність і справедливість.

Його стали кликати на прийоми, де він підтримував сприятливе перше враження про себе умінням взяти участь у розмові на будь-яку тему. При цьому тримався він дуже благопристойно і показував великі знання про предмет розмови. Мова його була змістовною, голос не тихим і не гучним.

У цьому моменті вже можна вловити натяк на те, що ця доброчесність є лише маскою, під якою ховається справжній характер і прагнення героя. Чичиков ділить всіх людей на товстих і тонких. При цьому товсті мають міцне положення у цьому світі, тоді як тонкі лише є виконавцями чужих доручень. Сам головний герой, звичайно, відноситься до першої категорії, оскільки має намір міцно зайняти своє місце в житті. Про це говорить сам автор, і ця інформація починає розкривати інше, справжнє обличчя персонажа.

Початок діяльності

Чичиков починає свою аферу з пропозиції купити неіснуючих селян у поміщика Манілова. Барин, тяготившийся необхідністю сплати податків за мертвих слуг, віддав їх даром, хоча і здивувався незвичайної угоди. У цьому епізоді головний герой розкривається, як легко захоплюється людина, якій успіх здатний швидко закрутити голову.

Вирішивши, що придумана ним діяльність безпечна, він направляється на нову операцію. Його шлях лежить до якогось Собакевичу, але довга дорога змушує героя зробити зупинку у поміщиці Коробочки. Як беручкий людина, він не втрачає часу і там, набуваючи ще майже два десятки найбажаніших мертвих душ.

Лише вирвавшись від Коробочки, він потрапляє в гості до Ноздревой. Головною рисою цієї людини було бажання псувати життя всім оточуючим. Але Чичиков зрозумів це не відразу і необережно вирішив спробувати щастя в угоді і з цим поміщиком. Ноздрев довго водив афериста за ніс. Він погоджувався на продаж душ тільки разом з цим товаром, наприклад, конем або пропонував виграти їх в доміно, але в підсумку Петро Іванович залишився ні з чим. Ця зустріч показала, що герой поеми є легковажним людиною, нездатним прорахувати власні дії.

Зустріч з Собакевичем і Плюшкіним

Чичиков, нарешті, дістався до Собакевича і виклав йому свою пропозицію. Однак поміщик виявився не менш хитрим, ніж покупець. Своєї вигоди він не хотів упустити. Здогадуючись, що дії Петра Івановича носять не зовсім законний характер, він вміло грав на цьому, набиваючи ціну неіснуючим селянам. Це дуже стомлювало Чичикова, але він проявив цілеспрямованість. У кінцевому рахунку продавець і покупець знайшли компроміс, і операція була здійснена.

Поки Собакевич торгувався, він обмовився кількома словами про якийсь Плюшкине, і герой пішов у гості до цього поміщика. Господарство пана не викликало позитивних емоцій у прибулого. Все там було в запустінні, і сам господар мав брудний неохайний вигляд. Поміщик не був бідний, але виявився справжнім скнарою. Всі гроші і речі, що володіють хоч якоюсь цінністю, він зберігав захованими в скринях. Болюча скупість цього персонажа, ім’я якого стало прозивним, допомогла Чичикову укласти вдалу угоду. Плюшкін побоювався цієї продажу, але його тішила можливість позбутися від необхідності платити податки на мертвих селян.

На перший погляд, Плюшкін не зіграв у сюжеті твору великої ролі, але якщо провести порівняння цього персонажа з головним героєм, між ними знайдеться дещо спільне. Будучи поміщиком і дворянином, вони повинні були бути опорою державі і прикладом для наслідування, тоді як насправді обидва виявилися некорисними для суспільства людьми, які прагнуть набити свою кишеню.

Спроба покинути місто

Як би те ні було, але після операції з Плюшкіним Чичиков досяг своєї мети і більше не бачив необхідності залишатися в місті. Прагнучи скоріше його покинути, він подався в суд, щоб запевнити справжність документів. Але ця процедура вимагала часу, який він із задоволенням проводив на прийомах і в оточенні зацікавлених у ньому дам.

Проте тріумф обернувся крахом. Ноздрев поспішив викрити аферу Чичикова. Це повідомлення спричинило за собою цілий переполох у місті. Приймається скрізь гість несподівано став небажаним.

Протягом всієї історії читач, хоча і розуміє сумнівну добромисність дій головного героя, ще не знає його повної історії, за якою могло б скластися остаточну думку про Чичикове. Про походження і вихованні героя, а також події, що передують його прибуття в «місто N», автор розповідає в 11 розділі.

Біографія Павла Івановича

Герой виріс у бідній родині. Хоча вони й належали до високого стану дворян, але мали в своєму розпорядженні зовсім небагато кріпаків. Дитинство Павла Івановича була затьмарена відсутністю друзів і приятелів. Коли дитина трохи підріс, батько відправив його в училище. Розставання з сином не засмутило Івана, але на прощання він дав Павлу один наказ. У повчанні говорилося про необхідність вчитися і здобувати прихильність тих, хто вище його по положенню. Найціннішою і надійної річчю, яку слід берегти, глава сімейства назвав гроші.

Цієї поради Чичиков і дотримувався все життя. Хороших здібностей до навчання у нього не було, зате він швидко зрозумів, як заслужити любов вчителів. Тихе і смирна поведінка дозволило йому отримати хороший атестат, проте після закінчення училища він проявив свої непривабливі якості. Його обличчя розкрилося, коли один з любили його наставників потрапив у вкрай важке матеріальне становище. Для ледь не вмирав від голоду вчителя гроші зібрали однокласники-хулігани, тоді як старанний Чичиков скупо виділив незначну суму.

Тим часом помер батько головного героя, залишивши після себе жалюгідну спадщину. Чичиков, не є скупим по натурі, змушений голодувати і шукати шляхи заробітку. Він наймається на службу і намагається чесно трудитися, але незабаром розуміє, що така робота не принесе йому бажаного багатства з розкішним будинком, екіпажем з кучером і дорогими розвагами.

Бажаючи отримати підвищення, він добивається розташування начальника шляхом одруження з його дочкою. Але як тільки мета була досягнута, сім’я стала йому не потрібна. Поки Чичиков просувався по службі, відбулася зміна керівництва. Незважаючи на всі старання, герой не зміг знайти спільну мову з новим керівником і був змушений шукати інші способи отримання матеріального достатку.

Удача стати митним чиновником посміхнулася герою в наступному місті. Але він вирішив покращити своє матеріальне становище хабарами, за що незабаром постав перед судом. Завжди прагнув догодити можновладцям, Чичиков мав деякі зв’язки, які дозволили йому уникнути покарання за злочин.

Натура ж його була така, що цей порочить його як епізод життя, він і перетворив на історію про те, як він безвинно постраждав на службі.

На жаль, судити про такому цікавому персонажі, як Чичиков, можна тільки за першого тому. Друга частина твору була спалена самим автором, а третю він так і не почав. За збереженим начерків і чернеток відомо, що герой намагався продовжувати свою шахрайську діяльність. Чим би закінчилася поема невідомо, але талановито створений образ досі є актуальним. Адже і до цього дня на життєвому шляху може зустрітися така людина, як Чичиков.