Докучной називається казка або історія, в якій без кінця можна повторювати один і той же фрагмент тексту. Ще докучную казку називають казка-неотвязка.

Як на нитку намистини, фрагменти розповіді багаторазово нанизуються на нитку оповіді. Іноді їх скріплюють питанням “чи не почати казку спочатку”. Але найбільш ефектні історії – це ті, в переказі яких вже прихований обов’язковий повтор, і оповідач ніби не хоче, але змушений повторювати розпочату історію, не знаючи, як її закінчити.

Звідки приходять надокучливі казки

Надокучливі історії, вірші та приказки відрізняються незавершеністю, повтором дій персонажа або героя казки, або обов’язковим повтором події, яке не може бути закінчено за умов, закладених у змісті казки.

Монотонністю і повтором вони схожі на баюкающие пісні, зазвичай розраховані на те, щоб привернути увагу дитини, заспокоїти і розважити. Але, як всяка монотонність і одноманітність, наводять на сон.

Хто був першим автором докучной казки – сказати неможливо. Напевно, все-таки саме життя підказує сюжети.

Чим не казочка:

“Вранці зійшло сонечко на обрії, було схоже по небу, уморилось і за обрій покотилося спати, а вранці знову зійшло сонечко, було схоже по небу, уморилось і за обрій покотилося спати. Чи Не почати спочатку?”

Або, наприклад, казка, продиктована побутовими клопотами:

“Було в хаті холодно. Взяла баба дров, затопила піч, стала в будинку тепло. Дрова прогоріли, охолола піч, стало в хаті холодно. Взяла баба дров, затопила піч, стала в будинку тепло. Дрова прогоріли… Не почати знову?”

Якщо уважно придивитися, то все навколо – суцільна докуки, а значить, можна використовувати як сюжет. Наприклад, для казки на ніч. Недарма А. С. Пушкін написав: “Мені не спиться, немає вогню; всюди морок і сон докучний. Хід годинника лише однозвучний лунає біля мене…”