У першій п’ятирічці молода радянська держава взяла курс на створення власного великого і автономного військово-повітряного флоту. Керівництво СРСР оцінило чільну роль авіації як вирішальної сили в захисті державності та боротьби за активне поширення більшовизму.

У 20-х і навіть на початку 30-х років авіація Радянського Союзу мала парк, що складається в основному з літаків зарубіжного виробництва. Апарати, які стояли на озброєнні Червоної армії, мали застарілі конструкції і незадовільний технічний стан.

Літак для навчання льотчиків

Простий, надзвичайно надійний і дуже легкий в управлінні (ще й перший) літак СРСР-2 став наймасовішим у світі бипланом. Всього було випущено близько 33 тис. таких «літаючих парт». Цей апарат дозволив підготувати тисячі радянських льотчиків, але тільки навчальним завданнями його роль не обмежувалася. ПО-2, що зробив перший політ в 1928 році, успішно застосовувався як нічний бомбардувальник, в сільському господарстві, як літак зв’язківців і невловимий розвідник.

Невеликий ПО-2 вмів безшумно “підкрадатися” до мети на гранично низькій висоті. Цей літак СРСР встиг повоювати в Кореї в 50-х, коли вже настала епоха реактивної авіації. Досвід використання ПО-2 в Кореї став початком застосування ударних вертольотів. Американці називали цей біплан “невловимим”, тому що він літав занадто повільно і низько для реактивних машин, а матеріали виготовлення робили його практично невловимим для радарів.