Основна ідея казки «Золотий гусак» братів Грімм полягає в тому, що удача завжди супроводжує доброті і простодушності. Були в одного чоловіка три сини. Двоє старших вважалися розумними, а молодший – дурним, тому й прозвали його Дурнем. Вирішили брати відправитися в ліс для рубки дров. По дорозі кожному з них зустрівся сивий дідок і попросив пригостити пирогом і вином, які батьки дали їм на обід. Старший та середній сини відмовилися виконати прохання, сказавши, що їм самим потрібно буде підкріпитися під час роботи, а молодший поділився з ним своїм скромним пайком.

В подяку дідусь розповів йому, як знайти своє щастя…

Текст казки

Жив та був на світі людина, у якого було три сина, і наймолодший з них звався Дурнем, і всі його зневажали і осмеивали і при кожному зручному випадку кривдили.

Одного разу трапилося, що старший повинен був йти в ліс дрова рубати, і мати дала йому про запас добрий пиріг і пляшку вина, щоб він не голодував і спраги не знав.

Коли він прийшов у ліс, зустрівся йому старий сивенький чоловічок, побажав йому доброго ранку і сказав: «Я голодний, і спрага мене мучить — дай мені покуштувати шматочок твого пирога і випити ковток твого вина».

Розумний син відповів: «Коли я дам тобі скуштувати свого пирога та відсьорбнути свого вина, так мені й самому нічого не залишиться. Забирайся!» — і, не звертаючи на чоловічка уваги, пішов собі далі.

Коли ж він став обтісувати одне дерево, то незабаром ударив як-то сокирою повз так потрапив по своїй руці так ніяково, що повинен був піти додому і перев’язати руку. Так відплатив йому маленький сивенький чоловічок за його скупість.

Потім пішов другий син у ліс, і мати точно так само, як старшому, і цьому дала про запас пиріг і пляшку вина. І йому теж зустрівся старенький, сивенький чоловічок і став у нього просити шматочок пирога та ковток вина.

Але і другий син відповідав йому дуже розумно: «Те, що я тобі віддам, у мене убуде, забирайся!» — і, не озираючись на чоловічка, пішов своєю дорогою.

І він був за це покараний: ледве встиг він зробити удар-другий по дереву, як рубонув себе по нозі, та так, що його повинні були знести додому на руках.

Тоді Дурень сказав: «Отче, дозволь мені разочок в ліс сходити, дров нарубати». — «Що ти це уявляєш? Ось брати твої, і розумніший тебе, та якого собі шкоди наробили! Не ходи!»

Дурень проте ж просив, так просив до тих пір, поки батько не сказав: «Та ну, ступай! Авось тебе твоя біда розуму навчить!» А мати про запас тільки й дала йому, що коржик, на воді в золі випечену, та пляшку кислого пива.

Прийшов він у ліс, і йому теж зустрівся старенький, сивенький чоловічок і сказав: «Мені і їсти і пити хочеться, дай мені шматочок твого коржа та ковточок твого пиття».

Дурень і відповів йому: «Так у мене тільки й є, що коржик, замішана на воді, а в пляшці кисле пиво; коли це тобі любо, так сядемо так поїдемо разом».

От і сіли вони, і яке ж було здивування Дурня, коли він поліз за пазуху за своєю лепешкою, а вийняв відмінний пиріг, відкоркував пляшку, а в пляшці замість кислого пива виявилося добре винце!

Попили вони, поїли, і сказав чоловічок Дурню: «Серце в тебе добре, і ти зі мною охоче поділився всім, що у тебе було; і я хочу тебе наділити щастям. Ось стоїть старе дерево; сруби його і в кореневище знайдеш подарунок».

Потім чоловічок розпрощався з Дурнем.

Пішов Дурень до дерева, підрубав його і, коли воно впало, побачив у кореневище дерева золотого гусака. Підняв він гусака, захопив з собою і зайшов по дорозі в готель, де думав переночувати.

У господаря тієї готелі було три дочки; як побачили вони золотого гусака, так і захотілося їм подивитися ближче, що це за дивовижна птиця, і добути собі хоч одна з її золотих пір’їнок.

Старша подумала: «я улучу таку хвилину, коли мені можна буде вихопити у нього пір’їну», — і при першому випадку, коли Дурень кудись відлучився, вона і схопила гуску за крило…

Але на жаль! І пальці, і вся рука дівчини так і пристали до крила, немов припаяні!

Незабаром після того підійшла і інша; вона теж тільки про те й думала, як би їй добути собі золоте пір’ячко, але навряд тільки вона торкнулася своєї сестри, як приклеїлася до неї, так що і відірватися не могла.

Нарешті підійшла і третя з тим же наміром; і хоч сестри кричали їй, щоб вона не підходила і не торкалася, але вона їх не послухала.

Вона подумала, що коли вони там при гуса, так чому ж і їй там теж не бути?

І побігла, і трохи тільки торкнулася своїх сестер, як і прилипла до них.

Так мали вони всю ніч провести з гускою. На інший ранок Дурень підхопив гусака під пахву і пішов своєю дорогою, нічого не хвилюючись про те, що слідом за гускою волоклись і три дівчини, які до гусака приклеїлися.

Серед поля на дорозі зустрівся їм пастор, і коли побачив це дивна хода, сказав: «Та посоромтеся ж, паскудне дівча! Як вам не совісно бігти слідом за цим молодим хлопцем? Хіба так буває?»

При цьому він схопив найменшу за руку й хотів отдернуть; але ледь він торкнувся її, як і прилип до її руці, і сам був змушений бігти за трьома дівчатами.

Трохи згодом зустрівся їм паламар і не без подиву побачив пана пастора, який плівся слідом за дівчатами. Він негайно крикнув: «Е, пан пастор, куди це ви так поспішно бажаєте простувати? Не забудьте, що нам з вами ще доведеться хрестити сьогодні», — і він теж підбіг до пастора, і вхопив його за рукав, але так і прилип до рукаву…

Коли вони всі п’ятеро плелися таким чином слідом за гускою, зустрілися їм ще два мужика, які поверталися з поля з заступами на плечі. Пастор покликав їх і попросив як-небудь звільнити його й паламаря з цієї зв’язки. Але ледве тільки ті торкнулися причетників, як і вони пристали до зв’язці, і таким чином їх вже побігло семеро за Дурнем і його гускою.

Так прийшли вони шляхом-дорогою в місто, де правив король, у якого дочка була така задумлива, що її ніхто нічим не міг розсмішити. Ось і король видав указ, за яким той, кому вдалося б розсмішити королівську дочку, повинен був і одружитися на ній.

Дурень, почувши про такий указ, негайно пішов зі своєю гускою та всією свитою королівській дочці, коли та побачила цих сімох осіб, які бігли за гускою, вона вибухнула гучним сміхом і довго не могла зупинити потік.

Тоді Дурень зажадав, щоб вона була видана за нього заміж, але майбутній зять королю не сподобався, він став придумувати різні виверти, і нарешті сказав, що віддасть за нього дочку тільки тоді, коли він приведе йому такого опивалу, який би міг один цілий погріб випити.

Дурень згадав про седеньком чоловічка, що, звичайно, міг йому в цій біді надати допомогу, пішов у той же ліс і на тому місці, де він зрубав дерево, побачив того ж самого чоловічка, і сидів він там дуже сумний.

Дурень запитав його, що у нього за горе на серце. Той відповідав: «Мене томить жага, що я її нічим не можу вгамувати; холодної води у мене шлунок не переносить; а ось бочку вина я випив; але що значить ця крапля, коли виплеснеш її на розпечений камінь?» — «Ну, так я можу тобі в горі пособити, — сказав Дурень, — ходімо зі мною, і я вгамую твою спрагу».

Він навів чоловічка в королівський льох, і той накинувся на великі бочки вина, і пив-пив, так що у нього і п’яти від пиття роздуло, і перш ніж минули добу, встиг вже осушити весь погріб.

Дурень вдруге вимагав у короля свою наречену, але король розсердився на те, що паскудної хлопчина, якого кожен називав Дурнем, смів думати про одруження на його дочки; тому король поставив нові умови: перш, ніж одружитися на королевне. Дурень повинен був добути йому такого объедалу, який би міг один з’їсти цілу гору хліба.

Дурень, недовго думаючи, прямо подався в ліс, там побачив він на тому ж місці чоловічка, який підтягував собі що є сечі живіт ременем і корчив вельми сумну фізіономію, примовляючи: «Ось зараз з’їв я полнехоньку піч ситного хліба, але що може означати цей дрібниця, коли такий голод мучить! Шлунок у мене пустехонек, і ось я повинен стягувати собі живіт ременем як можна тугіше, щоб не здохнути з голоду».

Дурень-то й зрадів, почувши ці слова. «Ходімо зі мною, — сказав він, — я тебе нагодую досхочу».

Він повів хлопця до двору короля, який наказав звезти все борошно зі свого королівства і наказав спекти з тієї муки величезну хлібну гору; але лісова людина як пристав до тієї гори, почав їсти, і гори в один день як не бувало!

Тоді Дурень втретє став вимагати у короля свою наречену, а король ще раз спробував ухилитися і зажадав, щоб Дурень добув такий корабель, який і на воді, і на землі може однаково рухатися: «Як тільки ти до мене на тому кораблі приплывешь, — сказав король, — так зараз і видам за тебе мою дочку заміж».

Дурень прямісінько пройшов в ліс, побачив, що сидить там седенького чоловічка, з яким він поділився своєю лепешкою, і той сказав йому: «Я за тебе і пив, і їв, я дам тобі і такий корабель, який тобі потрібен; все це я роблю тому, що ти був до мене жалісним і жалісливим».

Тут і дав він йому такий корабель, який і по землі, і по воді міг однаково ходити, і коли король той корабель побачив, він вже не міг Дурню довше відмовляти в руці своєї дочки.

Весілля була зіграна урочисто, а по смерті короля Дурень успадкував всі його королівство і довгий час жив зі своєю супругою у достатку і злагоді.