Казка Заклятий царевич: читати онлайн

Про те, як зачарований змій позбувся своїх чар, розповідає казка «Заклятий царевич».

Поживав на світі купець з дочками. Подарував він першим двом по одягу, а молодшій – рідкісний квіточку, який ріс у палаці триголового змія. Натомість довелося молодшої вирушати в палац до страхопуда. Прожила вона з ним 3 дні, і дозволили їй побачитися з рідними. Заздрісні сестри затримали дівчину, а коли та в палац повернулася, побачила, що змій від горя у воді втопився. Кинулася нещасна до нього, обняла-поцілувала, і раптом постав перед нею добрий молодець. Вирушили вони до батька, повінчалися вони і стали жити щасливо.

Текст казки

Жив-був купець, у нього було три дочки. Йому довелося їхати в чужі землі за товарами, запитує він у дочок: «Що вам привезти з-за моря?» Старша просить — обновку, середня — те ж, а молодша взяла аркуш паперу, намалювала квітка: «Мені, — каже, — панотче, привези ось такий собі квітка». Довго роз’їжджав купець з різним державам, а такої квітки ніде не бачив.

Став додому ворочатися і побачив на шляху славний високий палац з теремами, вежами, з садом. Зайшов погуляти в саду: що тут всяких дерев, що всяких квітів! Один квітка іншого прекрасніше! Дивиться, а ось і точно такий росте, який йому дочку намалювала. «Дай, — думає, — зірву та повезу улюбленої дочки; здається, нікого немає, ніхто не побачить!» Нахилився і зірвав, і тільки зробив це — як у ту ж хвилину піднявся буйний вітер, загримів грім і стало перед ним страшне чудовисько — потворний крилатий змій з трьома головами. «Як ти смів в моєму саду господарювати? — закричав змій на купця. — Навіщо квітку зірвав?» Купець злякався, упав на коліна і почав просити пробачення. «Добре, — каже змій, — мабуть, я тебе пробачу, тільки з тією умовою: хто тебе перший по приїзді додому зустріне, того мені на весь вік віддай. А якщо обдуриш, то не забудь, що від мене ніде не сховаєшся; скрізь тебе знайду!»

Купець погодився; під’їжджає до свого палацу, а менша дочка побачила його у віконечко і вибігла назустріч. Купець і голову повісив; дивиться на свою улюблену дочку і гіркими сльозами плаче. «Що з тобою? Про що плачеш, батюшка?» Він віддав їй квітку і розповів, що з ним случилося. «Не журися, батюшка! — каже менша дочка. — Бог дасть, і там добре буде! Вези мене до змію». Батько відвіз її, залишив у палаці, попрощався й поїхав додому.

Ось червона дівиця, дочка купецька, ходить по різних кімнатах — скрізь золото та оксамит, а нікого не видно, ні єдиної душі людської! А час іде та й іде; зголодніла красуня і думає: «Ах, як би я тепер покушала!» Не встигла подумати, а вже перед нею стіл стоїть, а на столі і страви, напої та солодощі; хіба тільки пташиного молока немає! Сіла вона за стіл — напилася, наїлася; встала — і все зникло! Ось і смеркло; купецька дочка увійшла в спальню, хоче спати лягати. Раптом зашумів буйний вітер, і з’явився перед нею триголовий змій. «Здрастуй, червона дівиця! Ліжка-но мені постіль біля цих дверей». Червона дівиця постлала йому ліжко біля дверей, а сама лягла на ліжечку.

Дивіться також:  Билина Богатирі на Соколі-кораблі - читати онлайн

Прокинулася вранці, знову у всьому будинку не видно ні душі; одне добре: чого б не побажала вона — все негайно і єсть! Ввечері прилітає змій і наказує: «Тепер, червона дівиця, постели мені постіль поряд з твоєю кроваткою». Вона постлала йому поряд з своєю кроваткою. Ніч пройшла, дівчина прокинулася — знову в палаці ні душі! В третій раз прилітає змій увечері й каже: «Ну, червона дівиця, тепер я з тобою на одному ліжку ляжу». Страшно було купецької дочки спати на одному ліжку з таким жахливим чудовиськом, а робити нічого — зміцнила своє серце, лягла з ним.

Ранок каже їй змій: «Якщо нудно тобі, красна дівиця, їдь до батька, до сестер, побудь із ними день, а до вечора назад приїжджай, та гляди — не спізнися: якщо хоч хвилину запізнишся — я з горя помру!» — «Ні, не спізнюся!» — каже купецька дочка. Вийшла на ганок, а вже коляска давно готова; села і в ту ж хвилину опинилась на батюшкином дворі. Батько побачив, обіймає, цілує її, розпитує: «Як тебе бог милує, дочка моя улюблена? Добре тобі?» — «Добре, батюшка!» Стала розповідати, яка у палаці багатство, як її любить змій, як всі, що тільки вона задумає, негайно виконується.

Сестри слухають і не знають що робити від заздрості. День закінчується; червона дівиця тому збирається, з отцем, з сестрами прощається: «Так і так, — каже, — додому пора! Велено до терміну бути». Заздрісні сестри натерли собі очі цибулею і ніби плачуть: «Не їдь, сестрице! Залишся до завтрева». Шкода їй стало сестер, залишилася до іншого дня. Вранці попрощалася з усіма і поїхала в палац. Приїжджає — у палаці порожньо, як і раніше; пішла в сад, дивиться, а змій мертвий у ставку лежить: з горя в воду кинувся. «Ах, боже мій, що я зробила!» — скрикнула червона дівиця і залилася слізьми прибігла до ставка, витягла змія з води, обняла одну голову і поцілувала міцно-міцно — змій стрепенувся і вмить звернувся в доброго молодця. «Спасибі тобі, красна дівиця! — каже їй молодець. — Ти мене позбавила від великого нещастя; я не змій, а заклятий царевич!» Негайно поїхали вони до купця, перевенчались і стали жити-поживати та добра наживати.