Казка З кріпосного валу: Андерсен – читати онлайн

Навіть серце самого закоренілого злочинця може бути на мить растоплено співом маленької пташки – про це оповідає казка «З кріпосного валу» Андерсена. Невелика твір не можна назвати казкою в справжньому сенсі цього слова. Швидше, це невелика художня замальовка про те, як добро може зачепити навіть саме зле серце. Читач опиняється на березі моря, і вдалині видніється далекий берег Швеції. Там знаходиться грізна споруда – в’язниця, де сидять страшні злочинці. Повз одного з віконець пролітає пташка. Вона співає для всіх …

Текст казки

Осінь; стоїмо на валу, спрямувавши погляд на схвильовану синяву моря. Там і сям біліють вітрила кораблів; вдалині видніється високий, весь облитий променями вечірнього сонця берег Швеції. Позаду нас вал круто обривається; він обсаджений чудовими розлогими деревами; пожовкле листя кружляють за вітром і засипають землю. Біля підніжжя валу похмуре будова, обнесене дерев’яним частоколом, за яким ходить вартовий. Як там темно і похмуро, за цим частоколом! Але ще похмурішим у самому будинку, у камерах з гратчастими вікнами. Там сидять ув’язнені, закоренілі злочинці.

Промінь сонця падає на голі стіни камери. Сонце світить і на злих та на добрих! Похмурий, суворий укладений злобно дивиться на цей холодний сонячний промінь. Раптом на віконну решітку сідає пташка. І пташка співає для злих і для добрих! Пісня її коротке: “кві-віт!” – от і все! Але сама пташка ще не відлітає; ось вона махає крильцями, чистить пір’ячко, настовбурчується і куйовдить чубчик… Закутий в ланцюги злочинець дивиться на неї, і злобне вираз його обличчя мало-помалу пом’якшується, якесь нове почуття, в якому він і сам добре не віддає собі звіту, наповнює його душу. Це відчуття схоже на сонячному променю і аромату фіалок, яких так багато росте там, на волі, весною!.. Але що це? Пролунали життєрадісні, потужні звуки мисливських рогів. Пташка відлітає, сонячний промінь згасає, і в камері знову темно; темно і в серці злочинця, але все ж з цього серцю ковзнув сонячний промінь, воно відгукнулося на спів пташки. Не умолкайте ж, чудові звуки мисливського рогу, раздавайтесь голосніше! У м’якому вечірньому повітрі така тиша; море недвижно, ніби дзеркальне.

Дивіться також:  Казка Чайник: Андерсен - читати онлайн