Так не схожа на більш відомі твори данської автора, казка «Єврейка» Андерсена пройнята всепоглинаючою любов’ю до Бога. Бідна дівчинка з єврейської родини, шануючи свою віру, не могла вивчати християнську релігію, але Всевишній постійно давав знати про свою присутність в її житті.

Зовні Сара всіляко опиралася чужій її батькам вірі, пам’ятаючи про заповіт померлої матері, умолявшей не вставати на шлях християнства. Але в душі дівчинка тяглася до Христа…

Текст казки

У школі для бідних, між іншими дітьми, сиділа дівчинка-єврейка, добра, розвинена і сама старанна з усіх. Але в одному з уроків вона не могла брати участі в Законі Божому: школа була християнська. Їй дозволили в цей час вчити урок з географії або вирішувати завдання, але вона скоро справлялася і з уроком, і з завданнями, і книжка тільки так лежала перед нею раскрытою — вона в неї і не заглядала, прислухаючись до слів вчителя. Скоро той помітив, що вона стежить за уроком, мабуть, уважніше за всіх інших.

— Вчи свій урок! — сказав він їй лагідно й серйозно, але вона продовжувала дивитися на нього своїми чорними променистими очима; він поставив їй кілька запитань, і виявилося, що вона зрозуміла і засвоїла з його уроків більше, ніж хто-небудь з інших дітей. Вона слухала, розуміла і слагала все в серці своєму.

Її батько, чесний бідняк, віддаючи дочку в школу, поставив умовою, щоб її не вчили догматів християнської віри; але відсилати її в ці години з класу було незручно — це могло порушити в інших дітей різні думки і міркування, — і вона залишалася. Тепер же вчитель зрозумів, що так справа залишити не можна.

Він пішов до її батька і заявив, що той повинен або взяти свою дочку зі школи, або дозволити їй прийняти християнство.

— Я не можу байдуже бачити її палаючого погляду, в якому так і світиться вся її душа, спрагла світла істини Христової! — додав учитель.

Батько заплакав:

— Сам я малосведущ в законі моїх батьків, але мати її була истою дочкою Ізраїлю, міцно тримала свою віру і взяла з мене на смертному одрі слово — ніколи не дозволяти нашої дочки хреститися. Я повинен стримати свою обіцянку: воно для мене священне, як обітницю, дану Богові.

І дівчинку взяли з християнської школи.

Минуло багато років. В одному з маленьких містечок в Ютландії служила в родині небагатого городянина бідна дівчина-єврейка. Це була Сара. Волосся її були чорні, як ебенове дерево, темні очі сяяли вогнем, як у дочок Сходу. Але вираз їх нітрохи не змінилося з часу її дитинства, коли вона ще сиділа на шкільній лавці і слухала словами вчителя.

По неділях до церкви звучав орган і лунав спів псалмів; урочисті звуки долинали через вулицю і до сусіднього будиночка, де старанно і невтомно займалася своєю справою єврейка. Заповідь «Пам’ятай день суботній, щоб святити його!» — була для неї законом, але субота була у християн робочим днем, і дівчина могла святкувати її лише в серці своєму, а цього їй здавалося мало. Але що значать для Бога дні та години? Думка ця пробудилася в її душі, і дівчина стала святкувати суботу в християнське неділю. І коли звуки органу і спів псалмів долинали до її куточка в кухні, навіть і це місце переймався святою тишиною храму. Сара читала в цей час Старий Завіт, скарб і власність її народу; тільки його вона і могла читати: слова її батька, сказані вчителю, обіцянку, дану їм її вмираючої матері, глибоко залягли в душу Сари: вона не повинна приймати християнства, не повинна зрікатися віри батьків своїх, і Новий Заповіт повинен залишатися для неї зачиненою книгою! Але вона вже так багато знала з нього, ці знання зберігалися в душі її разом зі спогадами дитинства.

Раз увечері вона сиділа в кутку кімнати й слухав, як господар читав вголос. Вона могла слухати — не читали Євангеліє, а стару хроніку. З неї прочитано було про одному угорському лицаря, який потрапив в полон до турецького паші. Турок велів упрягти християнина разом з волами в плуг, поганяти батогом, словом, поглумився над ним і терзав його всіляко! Дружина лицаря продала всі свої коштовності, заклала замок та землі, друзі його також склалися, і нарешті склалася потрібна сума — паша вимагав за лицаря неймовірно величезний викуп. Гроші були доставлені, і лицар звільнився з тяжкого рабства. Хворий, стражденний, прибув він додому. Але скоро знову перейшли клич проти ворогів християнства, і лицар забув всякий спокій і відпочинок, звелів осідлати свого бойового коня. Щоки його знову забарвилися рум’янцем, сили повернулися, і він помчав разити ворогів. І ось той самий паша, що тримав його в полоні, запрягав у плуг, мучив і катував, став тепер його полоненим. Пашу відвели до в’язниці, але не минуло й години, як до нього з’явився сам лицар і запитав його:

— Як ти думаєш, що чекає тебе?

— Відплата! — відповідав турків.

— Так, але відплата християнське! — сказав лицар. — Закон Христа забороняє віддавати за зло злом, велить прощати ворогам нашим і любити ближнього! Бог є любов! Іди з миром до дому свого і будь добрий і милостивий до стражденних!

Бранець залився сльозами:

— Чи міг я чекати цього? Навпаки, я знав, що на мене чекають муки і терзання, і прийняв отруту. Він скоро вб’є мене, я помру, порятунку немає! Але не дай мені померти, не пізнавши навчання, яке вміщує в собі таку любов і милосердя! Воно велике і божественно! Дай мені померти християнином!

І молитва його була виконана.

Ось яку історичну легенду прочитав господар; всі слухали уважно, але живіше, полум’яніше всіх слухала читання сиділа в кутку служниця Сара, єврейка. Великі сльози блищали в її блискучих чорних як вугілля очах. Вона зберегла ту саму дитячу душу, яка так жадібно прагнула колись пізнати вчення Євангелія. Сльози текли по її обличчю.

«Не дозволяй нашої дочки стати християнкою!» — були останні слова її матері на смертному одрі, і вона зберігала їх у своєму серці разом зі словами заповіді Божої: «Шануй батька твого і матір твою!»

«Мене ж і не хрестили! — говорила вона собі. — Всі звуть мене еврейкою! Ще в неділю сусідні хлопчаки дражнили мене, коли я зупинилася біля відкритої церковної дверей і заглянула туди, де горіли свічки і співав народ. Але з часу дитинства і досі християнство нездоланно тягне мене до себе; вона, немов сонячне світло, що проникає в моє серце, навіть коли я навмисне закриваю очі. Але я не засмучу тебе в могилі, матінка. Я не зміню обітниці, який дав тобі батько! Я не стану читати християнської Біблії: у мене є свій притулок — Бог батьків моїх!»

Пройшли роки.

Господар Сари помер, господиня впала в бідність, служницю треба було відпустити, але Сара не пішла. Вона стала підтримкою вдови в нужді, працювала з ранку до пізньої ночі і годувала її працями рук своїх. У вдови не було нікого з близьких родичів, хто б допомагав їй, а вона тим часом слабіла день від дня і цілими місяцями лежала в ліжку. Лагідна, благочестива Сара була для неї в цей час истым благословенням Божим — вона не спала ночами і доглядала хвору.

— Он там Біблія! — сказала одного разу хвора. — Почитай мені трошки! Вечір такий довгий, і я так потребую співчуття словом Божим.

Сара покірно схилила голову, взяла християнську Біблію, розкрила і стала читати хворий. На очі дівчини часто набігали сльози, але вони ставали від того ще ясніше, а на душі у неї робилося все світліше. «Мати, дочка твоя не прийме хрещення, не буде зарахована до християн — ти так зажадала, і я виконаю твій заповіт. Ми залишимося однієї віри, цей зв’язок не буде мною порушена тут, на землі, але там нас чекає вища єднання в Бога! Він рятує нас від смерті. Він відвідує землю, і якщо робить її жаждущею, то й збагачує її сторицею! Я розумію це, хоча й сама не знаю, як дійшла до того!.. Це все він роз’яснив мені — Христос!»

І вона вся затремтіла, називаючи його святе ім’я; вогняне хрещення пронизало її душу блискавкою, і слабке тіло не винесло: без почуттів впала дівчина біля хворої, за якою доглядала день і ніч.

— Бідна Сара! — сказали люди. — Вона переутомила себе роботою і неспанням!

Її відвезли в лікарню для бідних, там вона і померла, її поховали, але не на християнському цвинтарі — там було не місце єврейку, а за засадив, біля самої стіни.

Але Боже сонечко, що світить на могили християн, пестило і могилу єврейки; спів псалмів, раздававшееся над їх могилами, долинало до її могили. Так, і до неї долинали слова: «І воскреснемо все у Христі, Господі нашому, сказавшем учням своїм: «Йоан христив вас водою, я ж буду хрестити Духом Святим».