Казка Вовк – дурень: читати онлайн

Про те, як вовк поплатився за свою довірливість, розповідає казка «Вовк-дурень». В одному селі жив пес. Служив він господареві багато років, а як постарів, відвів його господар в ліс і прив’язав до дерева. Побачив пса вовк, згадав, як ганяв той його багато років, і зрадів, що розквитатися може з’їсти пса. Пес каже, що він худий, несмачний, а от якщо вовк принесе кобилячого м’яса, поїсть і видужає. Потім для поправки пес зажадав від вовка вівцю, потім кабана. Виконав вовк всі прохання, прийшов кобеля є, а той вже одужав і сам трохи вовка не роздер. Зрозумів сірий, що обдурив його пес…

Текст казки

В одному селі жив-був мужик, у нього була собака; замолоду сторожила вона весь будинок, а як прийшла важка старість — і брехать1 перестала. Набридла вона господареві; ось він зібрався, взяв мотузку, зачепив собаку за шию і повів її в ліс; призвів до осики і хотів було задушити, так як побачив, що біля старого пса течуть по морді гіркі сльози, йому шкода стало: змилувався, прив’язав собаку до осики, а сам подався додому.

Залишився бідний пес в лісі і почав плакати і проклинати свою долю. Раптом йде з-за кущів величезний вовк, побачив його і каже: «Здрастуй, рябий пес! Довгенько чекав тебе в гості. Бувало, ти проганяв мене від свого дому; а тепер сам до мене попався: що захочу, то над тобою зроблю. Вже я тобі за все відплачу!» — «А що хочеш ти, сірий вовчок, наді мною зробити?» — «Так небагато: з’їм тебе з усією шкірою і з кістками». — «Ах ти, дурний сірий вовк! З жиру сам не знаєш, що робиш; таки після смачної яловичини станеш ти жерти старе і худе песье м’ясо? Навіщо тобі даремно ламати треба мною свої старі зуби? Моє м’ясо тепер немов гнила колода. А ось я краще тебе навчу: піди-но та принеси мені пудика три хорошою кобылятинки, поправ мене трошки, та тоді й роби зі мною що завгодно».

Вовк послухав пса, пішов і приніс йому половину кобили: «Ось тобі і говядинка! Дивись видужуй». Сказав і пішов. Собака стала прибирати м’ясце і все поїла. Через два дні приходить сірий дурень і каже псові: «Ну, брат, поправився алі немає?» — «Трохи поправився; коли б ще приніс ти мені якусь вівцю, моє м’ясо зробилося б не в приклад солодше!» Вовк і на те погодився, побіг в чисте поле, ліг в лощині і став чекати, коли пожене пастир своє стадо. Ось пастух і жене череду; вовк повысмотрел з-за куща вівцю, яка пожирніше та побільше, схопився і кинувся на неї: вхопив за комір і потягнув до собаки. «Ось тобі вівця, видужуй!»

Стала собака поправлятися, з’їла вівцю і відчула в собі силу. Прийшов вовк і питає: «Ну що, брат, який тепер?» — «Ще трошки худ. Ось коли б ти приніс мені якогось кабана, так я б розжирів, як свиня!» Вовк добув і кабана, приніс і каже: «Це моя остання служба! Через два дні прийду до тебе в гості». — Ну гаразд, — думає собака, — я з тобою одужаю». Через два дні йде вовк до откормленному псові, а пес вгледів і став на нього брехати. «Ах ти, мерзенний пес, — сказав сірий вовк, — ти смієш мене лаяти?» — і тут же кинувся на собаку і хотів її розірвати. Але собака зібралася вже з силами, стала з вовком в дибки і почала його так пригощати, що з сірого тільки патли летять. Вовк вирвався, та бігти швидше: відбіг далеко, захотів зупинитися, так як почув собачий гавкіт — знову поплив. Прибіг у ліс, ліг під кущем і почав зализувати свої рани, що далися йому від собаки. «Бач, як обдурив мерзенний пес! — каже вовк сам з собою. — Постій же, тепер кого не потраплю, вже той з моїх зубів не вирветься!»

Дивіться також:  Казка Золотий Гусак: Брати Грімм - читати онлайн

Зализав вовк рани і пішов за здобиччю. Дивиться, на горі стоїть великий козел; він до нього, і каже: «Козел, а козел! Я прийшов тебе з’їсти». — «Ах ти, сірий вовк! Для чого станеш ти даремно ламати про мене свої старі зуби? А ти краще стань під горою і разинь свою широку пащу; я разбегусь так таки прямо тобі в рот, ти мене і проковтнеш!» Вовк став під горою, і роззявив свою широку пащу, а козел собі на умі, полетів з гори як стріла, вдарив вовка в лоб, та так міцно, що він з ніг звалився. А козел і був такий! Години через три отямився вовк, голову так і ломить йому від болю. Став він думати: проковтнув козла чи ні? Думав-думав, думав-гадав. «Коли б я з’їв козла, у мене пузо-то було б полнехонько; здається, він, нероба, мене обдурив! Ну, вже тепер я буду знати, що робити!»

Сказав вовк і кинувся до села, побачив свиню з поросятами і кинувся було схопити поросяти; а свиня не дає. «Ах ти, свиняча пика! — каже їй вовк. — Як смієш грубити? Так я і тебе розірву і твоїх поросят за один раз проковтну». А свиня відповідала: «Ну, до цього часу не сварила я тебе; а тепер скажу, що ти великий дурачина!» — «Як так?» — «А ось як! Сам ти, сірий, поміркуй: як тобі є моїх поросят? Адже вони нещодавно народилися. Треба обмити. Будь ти моїм кумом, а я твоєї кумою, станемо їх, малих діточок, хрестити». Вовк погодився.

От добре, прийшли вони до великої млині. Свиня каже вовкові: «Ти, любий кум, ставай по ту сторону заставки, де води нема, а я піду, стану поросят в чисту воду занурювати так тобі по одному подавати». Вовк зрадів, думає: от коли потрапить в зуби видобуток! Пішов сірий дурень під міст, а свиня негайно схопила заставку зубами, підняла і пустила воду. Вода як хлине, і потягла за собою вовка, і почала його крутити. А свиня з поросятами відправилася додому: прийшла, наїлася і з дітками на м’яку постіль спати повалилася.

Дізнався сірий вовк лукавство свині, насилу сяк-так вибрався на берег і пішов з голодним черевом нишпорити по лісі. Довго здихав він з голоду, не витерпів, пішов знову до села і побачив, що лежить близько гумна якась падла. «Добре, — думає, — ось прийде ніч, хоч наїмся цієї падли». Знайшла на вовка неврожайні час, радий і падлою поживитися! Все краще, ніж з голоду поклацувати зубами так по-вовчому пісеньки співати. Прийшла ніч; вовк пустився до гумну і став уписывать падлу. Але мисливець вже давно його чекав і приготував для приятеля пару хороших орехов2; вдарив він з рушниці, і сірий вовк покотився з розбитою головою. Так і скінчив своє життя сірий вовк!