Про те, як Василь-царевич позбувся всього багатства і знову його знайшов, знайшов свою суджену і мало не втратив її, оповідає казка «Василь-царевич і Олена Прекрасна».

Одного разу цар Іван вигнав з палацу свого брата-царевича на ім’я Василь, і перетворився він в бідняка. Допомогла йому бабуся, яка сосватала його Олені Прекрасної. Виконав цар Іван всі настанови своєї обраниці і знову знайшов положення та багатство на дворі. Та тільки обмовили його дружину і продали її купцям…

Текст казки

У деякому царстві, у деякій державі жив-був цар Іван, і у того царя був брат Василь-царевич — ні в чому йому щастя не було! Самий цар на нього распрогневался та й вигнав з свого дому; з того часу й прозвали його нещасним Васильем-царевичем; нарешті він дійшов до такої бідності, що не мав у себе навіть нової одежи. Приходить свято — Христов день; напередодні того дня ходить весь народ вітати царя, а цар для того свята дарує кого грошима, кого чим. От у саму-таки страсну суботу йшов Василь-царевич кудись по вулиці, і попадається йому назустріч баба блакитна шапка і каже:

– Здрастуй, Василь-царевич! Що ходиш невеселий, що головоньку повісив?

А він їй у відповідь:

– Ах, бабка блакитна шапка! Як мені бути радісного? Приходить такий собі свято, всі мають гарну одежу; а я, царський брат, не маю нічого, навіть і розговітися нічим.

– Піди ж ти, — каже вона царевичу, — до брата Івана-царя і попроси, щоб він тебе завітав — чим-небудь та подарував.

Василь-царевич послухався; увійшов він у царську кімнату, побачив його брат і питає:

– Що скажеш, Василь Нещасний?

– Я прийшов до тебе, братику, — сказав Василь-царевич, — для такого свята ти всіх даруєш, а мене ще нічим не завітав.

У цей час було у царя багато всіляких генералів, і почав цар над братом сміятися, каже йому:

– Чим я тебе, дурня, подарую, ніж пожалую?

І виносить йому цар подаруночок — сорок сороків чорних соболів, і ще дарує золота на гудзики, шовку на петельки:

– Ось тобі, брат, і подаруночок! Зший з нього кожух до христовской заутрені, і щоб у кожній гудзику було по райської птиці, по коту заморському!

Подякував його Василь-царевич, заплакав і пішов; не радий подарунку і став. Ось він іде та йде по вулиці, і попадається йому знову назустріч баба блакитна шапка; питає його:

– Чим, Василь-царевич, подарував тебе братику?

– Ой, бабо блакитна шапка! Подарував мені брат сорок сороків чорних соболів, чистого золота на гудзики і зеленого шовку на петельки; наказав зшити до христовской заутрені шубу, і щоб у кожній гудзику райські птахи співали і коти заморські нявкали.

Каже бабка блакитна шапка:

– Іди за мною, Василь-царевич! Не сумуй і не журися.

Ідуть вони шляхом-доріжкою, і чи близько, чи далеко, низько чи високо — приходять до палацу Олени Прекрасної; каже бабка блакитна шапка:

– Ти, Василь-царевич, залишся за воротами, а я піду до Олени Прекрасної і буду за тебе сватати.

Входить вона до Олени Прекрасної і кімнату і каже:

– Матушка Олена Прекрасна! Я прийшла тебе сватати за Васильо-царевича.

Олена Прекрасна запитує бабку блакитну шапку:

– А де ж Василь-царевич?

Вона відповідає:

– Василь-царевич залишився за воротами; не спитавши, не сміє зійти.

Олена Прекрасна негайно наказала зійти Василью-царевичу, глянула на нього, і він їй дуже сподобався; посилала вона царевича в іншу кімнату, давала йому двох слуг і почитала його нареченим своїм; а бабця глубая шапка каже:

– Ах, матушка Олена Прекрасна! Йому брат подарував на кожух сорок сороків чорних соболів, чистого золота на гудзики, зеленого шовку на петельки і наказав до христовской заутрені пошити шубу, і щоб у кожній гудзику співали райські птиці, кричали коти заморські.

Олена Прекрасна, вислухавши, відповідає бабці, що все буде готово. Бабка блакитна шапка розпрощалась і пішла.

Під вечір Олена Прекрасна виходить на свій ґанків і кричить:

– Гой єси, братику Ясний Сокіл, лети до мене скоро-нашвидкуруч, час-навремя!

І ось прилітає Ясний Сокіл, вдарився про ґанків і зробився стир молодець.

– Здрастуй, сестрице!

– Здрастуй, братику!

Про дещо потолковали, посудачили; нарешті Олена Прекрасна сказала своєму братикові:

– Я вибрала собі нареченого, Василя-царевича; зший ти йому кожух до христовской заутрені.

Віддає йому сорок сороків чорних соболів, чисто золото на гудзики і зелений шовк на петельки і міцно карає, щоб у кожній гудзику співали райські птиці та нявкали коти заморські і щоб кожух неодмінно був готовий вчасно.

– Не турбуйся, сестрице, все буде зроблено.

А Василь-царевич того не відає, що завтра буде з обновою.

Тільки заблаговестили заутреню, прилетів Ясний Сокіл, вдарився про ґанків, зробився стир добрий молодець; сестриця виходить зустрічати брата, а він віддає їй готовий кожух. Подякувала Олена Прекрасна свого братика за таку послугу, відіслала цю одежину до Василью-царевичу і наказала надіти. Зрадів царевич, вбрався і приходить в кімнату Олени Прекрасної. Вона наказала негайно закласти у віз коней, щоб їхати до заутрені; перед від’їздом віддала йому три яєчка:

– Першим яєчком похристосовайся з протопопом, друге віддай братові Івану-царя, а третє того, хто тобі більше милий; а в церкву увійдеш — ставай попереду свого рідного братика.

Приїжджає він до заутрені і стає, як йому наказано, поперед брата. Цар не впізнав його, сам з собою думає: що це за людина? Наказує своєму генералові підійти ближче і запитати поучтивее: хто він такий? Генерал підходить і запитує Васильо-царевича:

– Цар наказав дізнатися: цар ви царевич, король чи ви королевич або сильний, могутній богатир?

Він йому відповідає:

– Я тутешній.

На відході заутрені Василь-царевич став наперед христосуватися з протопопом; похристосовавшись, віддає йому яєчко; потім йде до брата Івана-царя і каже:

– Христос воскрес, братику!

Той відповідає:

– Воістину воскрес!

І віддає йому Василь-царевич інше яєчко; залишалося у нього ще одне. Виходить він з церкви, попадається йому Альоша Попович:

– Христос воскрес, Василь-царевич!

– Воістину воскрес!

Пристає Альоша Попович:

– Давай яєчко!

– Немає у мене, — відповідає Василь-царевич, прийшов додому, похристосовался з Оленою Прекрасною і віддав їй третє яєчко. Вона каже:

– Ну, Іван-царевич, а я не думала, щоб ти мені залишив яєчко; тепер я згодна вийти за тебе заміж; рушай просити свого братика на весілля до нас.

Василь-царевич поїхав до брата; той йому дуже зрадів. Став Василь-царевич просити його на весілля до себе; а брат питає:

– Де ж ти береш наречену?

– Я беру наречену Олену Прекрасну.

Ось вони зіграли весілля, після тієї весілля зробив Іван-цар бенкет на весь світ і покликав брата Васильо-царевича з дружиною Оленою Прекрасною. Час приходить на бенкет йти, кличе Василь-царевич дружину свою; вона каже:

– Василь-царевич! Я така гарна, що боюся, як би мене не изурочили (наврочили); їдь краще один.

Приїжджає до брата Василь-царевич, а той питає:

– Що ж ти один приїхав, а не з жінкою?

– Вона нездорова, братику!

Ось вони, багато, мало попировали, і, подгулявши, кожен із гостей почав хвалитися; у цього добре, у когось іншого; а Василь-царевич мовчить, нічим не хвалиться. Підходить до нього брат і питає:

– Ти, братику, що сидиш, нічим не похвалитися?

– Та чим похвалюсь я? — каже Василь-царевич.

– Ну, хоч тим похвались, що дружина у тебе хороша.

– Так, правда твоя, брате, дружина у мене хороша.

Раптом підбігає до Василью-царевичу Альоша Попович і каже:

– Ну, вже хороша! Я з нею без тебе ніч спав.

Тут всі гості сказали:

– Коли ти спав з нею, так піди ж з нею выпарься в лазні і принеси іменна її кільце; тоді ми повіримо. А не принесеш кільця — поведемо тебе на шибеницю.

Нічого робити, пішов Альоша Попович, сам зажурився.

Йде шляхом-дорожкою; попадається йому назустріч баба блакитна шапка і питає:

– Що ти, Альоша, так сумний?

– Як мені не сумувати! Похвалився я у царя, що з Оленою Прекрасною ніч переспав; тут всі гості сказали: коли ти з нею спав, так піди ж з нею выпарься в лазні і принеси іменна її кільце; а не принесеш — велим тебе повісити.

– Не журися, ходімо зі мною! — каже бабця. Приходять вони до будинку Олени Прекрасної; бабка блакитна шапка Альошу Поповича залишає за воротами, а сама підлізла в підворіття, зійшла в сіни, глядь — а перстень іменний тут на лавці лежить: забула його Олена Прекрасна у той самий час, як після відпочинку вмивалася. Сохватила стара це кільце, віддала його Альоші Поповичу та веліла йому зайти на річку, намочити водою голову, ніби в лазні був. Він і зробив. Приходить до царя на подвір’я, показує всім іменна кільце. Василь-царевич міцно засмутився, одразу ж поїхав додому і продав Олену Прекрасну купцям за сто рублів.

У місті, куди забрали Олена Прекрасна, помер цар, і був клич, щоб всі сходилися в той місто вибирати царя; а царів у них вибирали так: хто увійде в церкву зі свічкою і коли свічка сама затеплится, тому і царем бути. Все перепробували своє щастя, свічка ні в кого не з’явилась. Олена Прекрасна почула про те й думає собі:

– Дай і я піду, спробую свого щастя.

Одягається вона в чоловічу одежу, бере в руки свічку і йде в церкву; тільки зійшла в церкву, у неї негайно свічка і зажевріла. Всі зраділи і посадили її на царство. Стала вона царювати і не забула распроведать про свого чоловіка Василье-царевича, де він і як поживає? Дізналася, що він міцно за нею сумує, і послала за ним послів. Ось коли він приїхав та розповів, як і що було, Олена Прекрасна здогадалася, хто були винуватці їхнього горя, і помирилася з чоловіком.

Послали вони за Альошею Поповичем, і він у всьому їм зізнався, що кільце віддала йому бабка блакитна шапка, а він насказал у царя на Олену Прекрасну навмисне, бо-де, що христосовался він з Васильем-царевичем та просив у нього одне яєчко, а царевич йому не дав. Послали і за бабкою голубою шапкою; коли її привезли, негайно почали допитувати: навіщо вона вкрала у Олени Прекрасної іменна кільце?

– Потім, — сказала, — що ти, Олена Прекрасна, хотіла мене поїти-годувати три роки, та не виконала.

Тут повели Альошу Поповича і бабцю блакитну шапку розстріляти, а Василью-царевичу Олена Прекрасна доручила царство, і стали вони жити-поживати та добра наживати.