Казка Срібна монетка: Андерсен – читати онлайн

Про те, як часом буває непросто знайти своє місце під сонцем, оповідає казка «Срібна монетка» Андерсена. На світ з’явилася новенька монетка, відлита зі срібла. Вона кочувала з рук в руки, поки, нарешті, не потрапила до мандрівникові. Виявивши у себе монетку зі своєї батьківщини, він залишив її в гаманці. Туди приходили і відходили, інші монети – італійські, французькі. Нарешті, срібна монетка вирішила побачити світ, і викотилася з гаманця. Її знову почали передавати з рук у руки, але тепер вона приносила лише нещастя. Адже вона вважалася фальшивої в цих краях…

Текст казки

Жила-була монетка. Вона тільки що вийшла з карбування — чистенька, світленька, — покотилася і задзвеніла:

— Ура! Тепер піду гуляти по білому світу!

І пішла.

Дитина міцно стискав її в своєму тепленькому кулачку, скнара тискал холодними липкими пальцями, старші люди крутили і повертали багато разів, а у молодих вона не затримувалася і живо котилася далі.

Монетка була срібна, міді в ній було дуже мало, і ось вона цілий рік гуляла по белу світла, тобто в тій країні, де була викарбувана. Потім вона поїхала за кордон і виявилася останньою рідний монеткою в гаманці мандрівника. Але він і не підозрював про її існування, поки вона сама не потрапила до нього в пальці.

— Ось як! У мене ще залишилася одна наша рідна монетка! — сказав він.

— Ну, нехай їде зі мною подорожувати!

І монетка підстрибнула від радості і задзвеніла, коли її сунули назад в гаманець. Тут їй довелося лежати зі своїми іноземними родичами, які все змінювалися — одна поступалася місце іншого, ну а вона залишалася в гаманці. Це вже було свого роду відміну!

Пройшло багато тижнів. Монетка заїхала далеко-далеко від батьківщини, сама не знала куди. Вона лише чула від сусідки, що вони француженки або італійки, що вони тепер в такому-то і такому-то місті, але сама вона ні про що й гадки не мала: не багато побачиш, сидячи в гаманці, як вона! Але ось одного разу монетка помітила, що гаманець не закритий. Їй заманулось хоч одним оком подивитися на світ, і вона прослизнула в шпаринку. Не варто було б їй цього робити, та вона була цікава, ну, і це не пройшло їй дарма. Вона потрапила в кишеню штанів. Увечері гаманець з кишені вийняли, а монетка залишилася лежати, як лежала. Штани винесли для чищення в коридор, і тут монетка випала з кишені на підлогу. Ніхто цього не чув, ніхто цього не бачив.

Вранці сукня знову забрали в кімнату, мандрівник одягнувся і поїхав, а монетка залишилася. Незабаром її знайшли на підлозі, і вона знову повинна була піти в хід разом з трьома іншими монетами.

“От добре! Знову піду гуляти по світлу, побачу нових людей, нові звичаї!” — подумала монетка.

— А що це за монета? — почулося в ту ж хвилину. — Це не наша монета. Фальшива! Не годиться!

З цього і почалася історія, яку вона потім сама розказувала.

— “Фальшива! Не годиться!” Я вся так і затремтіла! — розповідала вона.

— Я ж знала, що я срібна, чистого дзвону і справжньою карбування. Вірно, помилилися, думаю, не можуть люди так відгукуватися про мене. Однак вони говорили саме про мене! Це мене називали фальшивої, це я нікуди не годилася! “Ну, збуду її з рук в сутінках!” — сказав мій хазяїн і збув-таки. Але при денному світлі мене знову заходилися лаяти: “Фальшива!”, “Не годиться!”, “Треба скоріше збути її з рук!”

І монетка тремтіла від страху і сорому всякий раз, як її підсовували кому-небудь замість монети тієї країни.

— Ах я бідолашна! Що мені моє срібло, моя гідність, моя карбування, коли все це нічого не значить! В очах людей залишаєшся тим, за кого вони тебе приймають! Як же жахливо і справді мати нечисту совість, пробиватися в житті нечистими шляхами, якщо мені, ні в чому не винної, так важко тільки тому, що я здаюсь винною!.. Всякий раз, як я переходжу в нові руки, я тремчу погляду, який на мене впаде: я знаю, що мене зараз же шпурнуть назад на стіл, наче я якась брехуха!

Раз я потрапила до однієї бідної жінки: вона отримала мене в сплату за важку денну роботу. Їй ніяк не вдавалося мене спекатися, ніхто не хотів мене брати. Я була для бідолахи справжньою напастю.

“Право, мимоволі доведеться обдурити кого-небудь! — сказала жінка. — Де мені, при моїй бідності, тримати фальшиву монету! Віддам-ка її багатому булочнику, він не розориться від цього, хоч і недобре це, сама знаю, недобре!”

Дивіться також:  Казка Вітряк: Андерсен - читати онлайн

“Ну ось, тепер я буду лежати на совісті у бідної жінки! — зітхнула я. — Невже я і справді так змінилася під старість?”

Жінка відправилася до багатого булочнику, але він занадто добре розбирався в монетах, і мені не довелося довго лежати там, куди мене поклали: він жбурнув мене в обличчя бідній жінці. Їй не дали за мене хліба, і мені було так гірко, так гірко усвідомлювати, що я викарбувана на горі Іншим! Це я-то, колись така смілива, упевнена в собі, у своїй карбуванні, в хорошому дзвоні! І я так занепала духом, як тільки може впасти монетка, яку ніхто не хоче брати. Але жінка принесла мене назад додому, подивилася на мене добродушно і ласкаво сказала:

“Не хочу я нікого обманювати! Я проб’ю в тобі дірку, нехай кожен знає, що ти фальшива… А втім… Стривай, мені спало на думку — може, ти щаслива монетка? Напевно, так! Я проб’ю в тобі дірочку, продерну шнурок і повішу тебе на шию соседкиной дівчинці — нехай носить на щастя!”

І вона пробила в мені дірочку. Не особливо-то приємно, коли тебе пробивають, але заради доброго наміру багато чого можна перенести. Через дірочку продернули шнурок, і я стала схожа на медаль. Мене повісили на шию йому, і вона посміхалася мені, цілувала мене, і я всю ніч провела на тепленькій невинної дитячої грудей.

Вранці мати дівчинки взяла мене на руки, глянула і щось задумала… Я зараз же здогадалася! Потім взяла ножиці і перерізала шнурок.

“Щаслива монетка! — сказала вона. — А ну подивимося!” І вона поклала мене в кислоту, так що я вся позеленіла: потім затерла дірку, трошки почистила мене і в сутінках пішла до продавця лотерейних квитків купити квиток на щастя.

Ах, як мені було важко! Мене точно в лещатах стискали, ламали навпіл! Адже Я знала, що мене обізвуть фальшивої, осрамят перед усіма іншими монетами, що лежать і пишаються своїми написами і карбуванням. Але ні! Я уникла ганьби! В крамниці була така юрба, продавець був так зайнятий, що не дивлячись кинув мене в виручку, до інших монет. Виграв чи куплений на мене квиток, не знаю, знаю тільки, що на другий же день мене визнали фальшивої, відклали в сторону і знову відправили обманювати — все обманювати! Адже це просто нестерпно для чесної натури — її-то вже у мене не заберуть! Так я переходила з рук до рук, з хати в хату більше року, і всюди-то мене сварили, всюди-то на мене сердилися. Ніхто не вірив у мене, і я сама зневірилася і в собі і в людях. Важкий видався для мене час!

Але ось одного разу з’явився мандрівник; йому, звичайно, зараз же підсунули мене, і він був настільки простий, що взяв мене за тамтешню монету. Але коли він, у свою чергу, хотів розплатитися мною, я знову почула крик: “Фальшива! Не годиться!”

“Мені дали її за справжню! — сказав мандрівник і вдивився в мене пильніше. І раптом на його обличчі з’явилася посмішка. Адже, дивлячись на мене, давно вже ніхто не посміхався. — Ні, що ж це! — сказав він. — Адже це наша рідна монетка, хороша, чесна монетка моєї батьківщини, а в ній пробили дірку і називають її фальшивої! От кумедно! Треба приховати тебе і взяти з собою додому”.

То-то я зраділа! Мене знову називають доброї, чесної монетою, хочуть взяти додому, де всі і кожен впізнають мене, будуть знати, що я срібна, справжньою карбування! Я б засяяла від радості іскрами, так це не в моїй натурі, іскри випускає сталь, а не срібло.

Мене загорнули в тонку білу папірець, щоб не змішати з іншими монетами і не затерять. Виймали мене тільки в урочистих випадках, при зустрічах із земляками, і тоді про мене відгукувалися надзвичайно добре. Всі говорили, що я дуже цікава. Забавно, що можна бути цікавою, не кажучи ні слова.

І ось я потрапила додому. Минули мої митарства, потекла щасливе життя. Адже Я була срібна, справжньою карбування, і мені зовсім не шкодила, що в мені пробита діра, як до фальшивої: що за біда, якщо насправді ти не фальшива! Так, треба мати терпіння: пройде час, і все стане на свої місця. Вже я в це твердо вірю! — завершила свою розповідь монетка.