Казка Шість лебедів: Брати Грімм – читати онлайн

[Казка «Шість лебедів» братів Грімм розповідає про шістьох братів і сестри – дітей одного короля, любив займатися лісовий полюванням. Їм випали важкі випробування, але вони подолали їх силою своєї любові. Одного разу заблукав у величезному лісі король відстав від своєї свити і не міг знайти дорогу додому. Йому допомогла стара чаклунка, натомість змусивши одружитися на своїй дочці. Перед одруженням батько відправив дітей в лісовий замок, щоб уберегти від підступів злої мачухи.

Але королева відвідала про їх існування і знаходження і перетворила пасинків в лебедів. Тільки дівчинка змогла уберегтися від чар. Прийняла вона рішення врятувати своїх братиків будь-якою ціною. Для цього потрібно було протягом шести років мовчати і не сміятися…

Текст казки

У великому лісі полював одного разу король і так завзято гнав за слідом за якимось звіром, що ніхто з його людей не міг за ним встигнути і все від нього відстали. Коли завечерело, він стримав коня, став озиратися навколо себе і зауважив, що заблукав. Став він шукати виходу з лісу і ніяк не міг його знайти.

Ось і побачив він, що йде йому назустріч старенька бабуся-престаренькая, така, що у ній вже й голова труситься від старості; а він і не знав, що ця бабуся — відьма.

«Голубонько, — сказав він їй, — не можеш ти мені показати дорогу з лісу?» — «О, звичайно, можу, — відповідала бабуся, — тільки при одній умові; і якщо ви, пане король, його не виконаєте, то ніколи з цього лісу не виб’єтеся, і повинні будете тут померти від голоду». — «А яке ж це умова?» — запитав король. «У мене є дочка, — сказала стара, — вона гарніше всіх на світі і, звичайно, заслуговує честі бути вам супругою. От якщо ви її візьмете в дружини, так я вам вкажу дорогу з лісу».

Король перелякавшись, погодився, і баба повела його до хатинки, де її дочка сиділа біля вогню.

Ця дочка прийняла короля так, ніби вже чекала його приходу, і король побачив, що вона справді дуже гарна собою, але її обличчя все ж йому не сподобалося, і він не міг дивитися на неї без прихованого страху.

Після того, як він посадив дівчину до себе на коня, стара показала йому дорогу з лісу, і король знову міг повернутися в свій королівський замок, де і відсвяткував весілля.

До того часу король вже був один раз одружений, і від першої його дружини у нього було семеро дітей — шість синів і дочка, яку він любив більше всього на світі. Але так як він боявся, що мачуха з ними буде недостатньо добре звертатися або навіть заподіє їм яке-небудь зло, він і звіз їх у віддалений замок, який стояв у самій гущавині лісу.

Замок був так у цій частіше укритий і дорогу до нього було так важко відшукати, що король і сам би, мабуть, не відшукав її, якщо б одна відьма не подарувала йому клубок ниток чудового властивості: варто було йому тільки той клубок кинути перед собою, клубок сам собою починав розмотуватися, котився поперед і вказував дорогу.

Але король так часто відлучався на побачення зі своїми милими детушками, що ці відлучки нарешті звернули на себе увагу королеви. Вона полюбопытствовала дізнатися, що він там один-однісінький робить в лісі. Підкупила його слуг, і ті видали їй таємницю короля та розповіли і про клубку, який один тільки міг туди вказати дорогу.

Вона ж до тих пір не заспокоїлася, поки не вызнала, де король ховає той клубок, і тоді вона нашила багато маленьких білих шовкових рубашечек, а так як вона була навчена матір’ю своєї чаклунства, то зуміла і в ці сорочечки зашити деякі чари.

І от, коли одного разу король виїхав на полювання, вона взяла сорочечки і пішла в ліс, а клубочок їй показував дорогу. Діти, ще здалеку побачили, що до них йде хтось, подумали, що це батько, і радісно побігли назустріч. Тоді вона на кожного з них накинула на сорочці, і тільки ці сорочечки торкалися тіла дитини, він перетворювався в лебедя і відлітав за ліс.

Королева повернулася додому, дуже задоволена своєю поїздкою, і думала, що вона вже назавжди відкараскалася від своїх пасинків; але дочка короля не вибігла в той раз до неї назустріч разом з братами, і королева нічого про неї не знала.

На другий день з’явився король в лісовий замок до дітей і нікого в замку не знайшов, крім дочки. «А де ж твої брати?» — запитав король. «Ах, батюшка, — відповідала вона, — вони відлетіли і залишили мене одну», — розповіла йому, що з свого віконечка бачила, як її брати, обернувшись лебедями, відлетіли за ліс, і навіть показала йому пір’я, які вони кинули у дворі, а вона підібрала.

Король зажурився, але йому і в голову не приходило, що це лихе діло могло бути скоєно королевою; а так як він побоювався, що й доньку його можуть викрасти, то він задумав взяти її з собою.

Але донька боялася мачухи і впросила короля, щоб він дозволив їй ще хоч цю ніч залишитися в лісовому замку. Бідна дівчинка подумала, що її вже не залишать довше у цьому замку, і вона зважилася у що б то не стало відшукати своїх братів.

І трохи тільки настала ніч, вона втекла з замку і заглибилася прямо в саму гущавину лісу. Вона йшла всю ніч і весь наступний день, поки вже не втомилася остаточно.

Тоді побачила вона мисливський будиночок, увійшла до нього і знайшла в ньому кімнатку з шістьма маленькими ліжечками; але вона не зважилася лягти, а залізла під одну з цих ліжечок, вляглася на міцному підлозі і задумала провести там ніч. Але коли сонце стало наближатися до заходу, вона почула шум в повітрі і побачила, що у віконце влетіли шість лебедів. Вони опустилися на підлогу і почали здувати один одному пір’я: змели все пір’я, і їх лебедині шкурки звалилися з них сорочки.

Тоді дівчинка глянула на них, дізналася своїх братів і вилізла з-під ліжечка. Братики теж дуже зраділи, побачивши свою сестричку; але радість їх була нетривала. «Ти тут не можеш залишатися, — сказали вони їй, — це розбійницький кубло; якщо розбійники знайдуть тебе тут, то вб’ють тебе». — «А хіба ви не зумієте мене захистити?» — «Ні, — відповідали вони, — тому що ми можемо кожен вечір тільки на чверть години скидати з себе свої лебедині шкірки і приймати людський образ, а потім знову звертаємося до лебедів». Сестричка заплакала і сказала: «Так невже ж немає можливості звільнити вас від закляття?» — «Є можливість, — відповідали брати, — але це обставлена такими тяжкими умовами, що виконати їх неможливо. Ти повинна шість років поспіль не говорити і не сміятися і за цей час повинна пошити нам шість сорочок з квіток айстри. І якщо хоч одне слівце у тебе вирветься протягом цих шести років, то всі твої труди пропадуть даром».

Дивіться також:  Казка Бронзовий Кабан: Андерсен - читати онлайн

І коли братці це проговорили, минуло чверть години, і вони знову, звернувшись до лебедів, вилетіли у вікно.

А сестричка твердо наважилась позбавити своїх братів від закляття, хоча б навіть ціною свого життя. Вона вийшла з мисливського будиночка, пішла в саму гущавину лісу, влізла на дерево і там просиділа всю ніч.

На інший ранок вона зійшла з дерева, набрала багато квітів айстри і почала шити. Говорити їй було не з ким, а сміятися не було полювання: вона сиділа на своєму дереві і дивилася тільки на свою роботу.

Багато часу пройшло з тих пір, як вона вийшла в цю глушину, і одного разу трапилося, що король тієї країни полював у лісі, а його єгеря підійшли до того дерева, на якому сиділа дівчина.

Вони почали її кликати і питали: «Хто ти така?» — але вона їм ні слова не відповідала.

«Зійди сюди до нас, — сказали вони, — ми тобі ніякого зла не зробимо».

Вона у відповідь тільки негативно похитала головою. Так як вони продовжували чіплятися до неї з питаннями, то вона скинула їм з дерева свою золоту ланцюг з шиї і думала їх цим задовольнити.

Але вони все продовжували її допитувати; тоді вона скинула їм свій пояс, а коли і це не допомогло — свої підв’язки, і так мало-помалу все, що на ній було надіто, і нарешті залишилася в одній сорочці.

Але єгері і тут від неї не відстали, взлезли на дерево, зняли звідти дівчину і привели її до царя.

Король запитав: «Хто ти така? Що ти робила там на дереві?» Але дівчина не відповідала ні словечка.

Він поставив їй ті ж питання на всіх мовах, які йому були відомі, але дівчина залишалася нема як риба. А так як вона була прекрасна собою, то серце короля було зворушено, і він раптом запалився до неї горячою любов’ю.

Обернувши її своїм плащем, він посадив дівчину на коня перед собою і відвіз в свій замок.

Там він наказав одягнути її в багате плаття, і вона сяяла красотою, як ясний день, але від неї не можна було добитися жодного слова.

Він посадив її за стіл поруч з собою, і її скромний вираз обличчя, її вміння тримати себе до такої міри сподобалися йому, що він сказав: «Я хочу взяти її заміж, і ні на кого іншого, крім неї, не одружуся».

І через кілька днів він дійсно обвінчався з нею.

У того короля мати була жінка зла, та при тому ще й незадоволена цією женитьбою сина.

Вона злословила про молоду королеву. «Хто його знає, звідки вона родом, — говорила вона, — від неї, німий, не дознаешься; а тільки вона королю не пара».

Рік потому, коли королева народила першу дитину, стара забрала його, а королеві під час сну вимазала рот кров’ю. Потім вона пішла до короля і звинуватила королеву в тому, що вона людоїдка і з’їла свою дитину.

Король не хотів цьому вірити і не дозволив завдати королеві ніякого зла.

А королева постійно сиділа над своєю роботою і сорочечки шила, не звертаючи уваги ні на що інше.

Наступного разу, коли вона знову народила красеня-хлопця, лукава стара знову пустила в хід подібний обман, проте ж король не наважився повірити її наклеп на королеву.

Він сказав: «Вона дуже добра і богобоязненна, щоб зробити що-небудь подібне; не будь вона німа, вона зуміла б сама себе захистити, і її невинність, звісно, одразу ж знайшлася б».

Коли ж стара і в третій раз викрала новонародженої дитини і звела на королеву те ж звинувачення (а та ні слова не могла сказати в своє виправдання), то король уже не міг захистити дружину і повинен був передати її до суду, який і засудив спалити її на вогнищі.

Ось і настав день виконання вироку, настав у той же час і останній день тих шести років, протягом яких вона не сміла ні сміятися, ні говорити — і таким чином її милі брати були вже позбавлені нею від закляття.

І шість рубашечек з квіток айстри були також виготовлені; тільки у останньої не вистачало лівого рукавчика.

Коли її повели на вогнище, вона склала всі сорочечки на руку; а коли вже вона була на вогнищі багаття вже збиралися запалювати, то вона озирнулася навколо і побачила, що до неї летять шість лебедів. Тут вона переконалася, що і її позбавлення близько, і серце затріпотіло від радості.

Лебеді закружляли біля неї і спустилися настільки низько, що вона могла їм перекинути сорочечки; і ледве лише ті сорочечки їх торкнулися, лебедині шкурки з них звалилися, її братики стали перед нею, молодець до молодцю, живехоньки і здоровехоньки; тільки у наймолодшого не вистачало лівої руки, а замість неї залишилося лебедине крило за спиною.

Цілувалися-милувалися братці з сестрицею, а потім королева підійшла до короля, який був усім тим, що трапилося здивований, і сказала йому: «Дорогий чоловік! Тепер я смію говорити і можу відкрити тобі, що я невинна і звинувачена не право».

І вона повідомила про обмани старої свекрухи, яка викрала і сховала її трьох діток.

Діти, до великої радості короля, були розшукані та повернуті, а зла свекруха в покарання прив’язана на той самий багаття і спалена.

Король же з королевою та її шістьома братами ще довгі роки жили в мирі та щасті.