У збірник Д. Маміна-Сибіряка «Аленушкины казки» увійшла казка «Розумнішим за всіх», де головний персонаж – важливий представник свійської птиці – Індик. По натурі пернатий був дурним, але вважав себе найрозумнішим на пташиному дворі. Ранок героя починалося однаково – з питання Индюшке про те, хто всіх розумніший.

Розсудливість Індика не дозволяла йому першим накидатися на годівницю. Він щодня чекав, коли куховарка Мотря запросить його покуштувати кашки або подзьобати зерна…

Текст казки

Індик прокинувся, за звичаєм, раніше інших, коли ще було темно, розбудив дружину і промовив:

– Адже я розумніший за всіх? Так?

Індичка спросоння довго кашляла і потім вже відповіла:

– Ах, який розумний. Кхе-кхе! Хто ж цього не знає? Кхе.

– Ні, ти кажи прямо: розумніший за всіх? Просто розумних птахів досить, а розумніше всіх – одна, це я.

– Розумніші за всіх. Кхе. Всіх розумніший. Кхе-кхе-кхе!

– То-то.

Індик навіть трохи розсердився і додав таким тоном, щоб чули інші птахи:

– Знаєш, мені здається, що мене мало поважають. Так, зовсім мало.

– Ні, це тобі так здається. Кхе-кхе! – заспокоювала його Індичка, починаючи поправляти збилися за ніч пір’ячко. – Так, просто здається. Птахи розумніший за тебе і не придумати. Кхе-кхе-кхе!

– А Гусак? О, я все розумію. Покладемо, він прямо нічого не говорить, а більше все мовчить. Але я відчуваю, що він мовчки мене не поважає.

– А ти не звертай на нього уваги. Не варто. Кхе. Адже ти помітив, що Гусак дурнуватий?

– Хто ж цього не бачить? У нього на обличчі написано: дурний гусак, і більше нічого. Так. Але Гусак ще нічого, – хіба можна сердитися на дурну птаху? А от Півень, простий самий півень. Що він кричав про мене третього дня? І ще як кричав – всі сусіди чули. Він, здається, назвав мене навіть дуже дурним. Щось в цьому роді взагалі.

– Ах, який ти дивний! – дивувалася Індичка. – Хіба ти не знаєш, чого він взагалі кричить?

– Ну, чому?

– Кхе-кхе-кхе. Дуже просто, і всім відомо. Ти – півень, і він – півень, тільки він зовсім простий півень, звичайний півень, а ти – справжній індіанський, заморський півень, – ось він і кричить від заздрості. Кожній птиці хочеться бути індіанським півнем. Кхе-кхе-кхе!

– Ну, це трудненько, матінка. Ха-ха! Бач, чого захотіли! Який-небудь простий петушишка – і раптом хоче стати індіанським, – ні, брат, дзуськи! Ніколи йому не бувати індіанським.

Індичка була така скромна і добра птиця і постійно засмучувалася, що Індик вічно з кимось сварився. Ось і сьогодні, – не встиг прокинутися, а вже придумує, з ким би затіяти сварку або навіть і бійку. Взагалі сама неспокійна птах, хоча і не зла. Индюшке робилося трохи прикро, коли інші птахи починали підсміюватися над Індиком і називали його базікою, пустомелей і ломакою. Покладемо, почасти вони були і праві, але знайдіть птицю без недоліків? Ось те-то і є! Таких птахів не буває, і навіть якось приємніше, коли відшукаєш в інший птиці хоча найменший недолік.

Прокинулися птахи висипали з курника на двір, і відразу піднявся відчайдушний лемент. Особливо шуміли кури. Вони бігали по двору, лізли до кухонного вікна й несамовито кричали:

– Ах-куди! Ах-куди-куди-куди. Ми їсти хочемо! Куховарка Мотря, мабуть, померла і хоче заморити нас з голоду.

– Панове, майте терпіння, – зауважив стояв на одній нозі Гусак. – Дивіться на мене: адже я теж їсти хочу, а не кричу, як ви. Якщо б я закричав на всю горлянку. Ось так. Го-го! Або так: і-го-го-го!

Гусак так відчайдушно заґелкотав, що кухарка Мотря відразу прокинулася.

– Добре йому говорити про терпіння, – бурчала одна Качка, – он яке горло, точно труба. А потім, якщо б у мене була така довга шия і такий міцний дзьоб, то і я теж проповідувала б терпіння. Сама б наїлася швидше за всіх, а іншим радила б терпіти. Знаємо ми це гусяче терпіння.

Качку підтримав Півень і крикнув:

– Так, добре Гусаку говорити про терпіння. А хто у мене вчора два кращих пера витягнув з хвоста? Це навіть неблагородно – хапати за хвіст прямо. Покладемо, ми трохи посварилися, і я хотів Гусаку проклевать голову, – не отпираюсь, був такий намір, – але винен я, а не мій хвіст. Так я кажу, панове?

Голодні птахи, як, голодні люди, робилися несправедливими саме тому, що були голодні.

Індик з гордості ніколи не кидався разом з іншими на корм, а терпляче чекав, коли Мотря віджене іншу жадібну птицю і покличе його. Так було і зараз. Індик гуляв осторонь, біля паркану, і робив вигляд, що шукає щось серед різного сміття.

– Кхе-кхе. Ах, як мені хочеться їсти! – скаржилася Індичка, крокуючи за чоловіком. – Ось вже Мотря кинула вівса. І, здається, залишки вчорашньої каші. Кхе-кхе! Ах, як я люблю кашу! Я, здається, завжди б їла одну кашу, ціле життя. Я навіть іноді бачу її вночі у сні.

Індичка любила поскаржитися, коли була голодна, і вимагала, щоб Індик неодмінно її жалів. Серед інших птахів вона була схожа на стареньку: вічно аж горбилася, кашляла, ходила якийсь розбитою ходою, точно ноги були прироблені до неї тільки вчора.

– Так, добре і поїсти каші, – погоджувався з нею Індик. – Але розумний птах ніколи не кидається на їжу. Так я кажу? Якщо мене господар не буде годувати, я помру з голоду. Так? А де ж він знайде іншого такого індика?

– Іншого такого ніде немає.

– От то-то. А каша, по суті, дрібниці. Так. Справа не в каші, а у Мотрони. Так я кажу? Була б Мотря, а каша буде. Все на світі залежить від однієї Мотрі – і овес, і каша, і крупа, і скоринки хліба.

Незважаючи на всі ці міркування, Індик починав відчувати муки голоду. Потім йому стало зовсім сумно, коли всі інші птахи наїлися, а Мотря не виходила, щоб покликати його. А якщо вона забула про нього? Адже це і зовсім кепська штука.

Але тут сталося щось таке, що змусило Індика забути навіть про власний голод. Почалося з того, що одна молоденька курочка, гуляла близько сараю, раптом крикнула:

– Ах-куди!

Всі інші курки зараз же підхопили і заволали благим матом: Ах-куди! куди-куди. А всіх сильніше, звісно, закричав Півень:

– Карраул! Хто там?

Сбежавшиеся на крик птиці побачили зовсім незвичайну штуку. У самого сараю в ямці лежало щось сіре, кругле, суцільно вкрите гострими голками.

– Так це простий камінь, – зауважив хтось.

– Він ворушився, – пояснила Курочка. – Я теж думала, що камінь, підійшла, а він як поворухнеться. Право! Мені здалося, що у нього є очі, а у каменів очей не буває.

– Мало що може здатися зі страху дурною курці, – зауважив Індик. – Може бути, це. Це.

– Та це ж гриб! – крикнув Гусак. – Я бачив такі гриби, тільки без голок.

Всі голосно розсміялися над Гусаком.

– Скоріше це схоже на шапку, – спробував хтось здогадатися і теж був осміяний.

– Хіба шапки бувають очі, панове?

– Тут нема чого розмовляти марно, а треба діяти, – вирішив за всіх Півень. – Ей ти, штука в голках, сказывайся, що за звір? Адже Я жартувати не люблю. Чуєш?

Оскільки відповіді не було, то Півень вважав себе ображеним і кинувся на невідомого кривдника. Він спробував клюнути два рази і винувато відійшов в сторону.

– Це. Це величезна репейная шишка, і більше нічого, – пояснив він. – Смачного нічого немає. Не бажає чи хто-небудь спробувати?

Всі гомоніли, кому що приходило в голову. Здогадками і припущеннями не було кінця. Мовчав один Індик. Що ж, нехай базікають інші, а він послухає чужі дурниці. Птахи довго галасували, кричали і сперечалися, поки хтось не крикнув:

– Панове, що ж це даремно ми ламаємо собі голову, коли у нас є Індик? Він все знає.

– Звичайно, знаю, – відгукнувся Індик, розпускаючи хвіст і надуваючи свою червону кишку на носі.

– А якщо знаєш, то скажи нам.

– А якщо я не хочу? Так, просто не хочу.

Всі почали прохати Індика.

– Адже ти в нас сама розумна птиця, Індик! Ну скажи, голубе. Чого тобі варто сказати?

Індик довго ламався і нарешті промовив:

– Ну добре, я, мабуть, скажу. Так, скажу. Тільки спочатку ви скажіть мені, за кого ви мене вважаєте?

– Хто ж не знає, що ти сама розумна птиця! – відповіли всі хором. – Так і кажуть: розумний, як індик.

– Значить, ви мене поважаєте?

– Поважаємо! Всі поважаємо!

Індик ще трохи поламався, потім весь распушился, надув кишку, обійшов мудрованого звіра три рази кругом і промовив:

– Це. Так. Хочете знати, що це?

– Хочемо! Будь ласка, не томи, а скажи швидше.

– Це – хтось кудись повзе.

Все тільки хотіли розсміятися, як почулося хихикання, і тоненький голосок сказав:

– Ось так сама розумна птиця! Хі-хі.

З-під игол здалася чорненька мордочка з двома чорними очима, понюхала повітря і промовила:

– Доброго дня, панове. Та як же ви це Їжака не дізналися, Їжака серячка-мужичка? Ах, який у вас смішний Індик, вибачте мене, який він. Як це ввічливіше сказати? Ну, дурний Індик.

Усім зробилося навіть страшно після такої образи, яке завдав Їжак Индюку. Звичайно, Індик сказав дурницю, це вірно, але з цього ще не випливає, що Їжак має право його ображати. Нарешті, це просто неввічливо: прийти в чужий будинок і образити господаря. Як хочете, а Індик все-таки важлива, представницька птах і вже не пара якомусь нещасному Їжаку.

Все якось разом перейшли на бік Індика, і піднявся страшний гвалт.

– Ймовірно, Їжак і нас всіх теж вважає дурними! – кричав Півень, ляскаючи крилами.

– Він нас всіх образив!

– Якщо хто дурний, так це він, тобто Їжак, – заявляв Гусак, витягуючи шию. – Я це відразу помітив. Так!

– Хіба гриби можуть бути дурними? – відповів Їжак.

– Панове, що ми з ним марно розмовляємо! – кричав Півень. – Все одно він нічого не зрозуміє. Мені здається, ми марно гаємо час. Так. Якщо, наприклад, ви, Гусак, схопіть його за щетину вашим міцним дзьобом з одного боку, а ми з Індиком уцепимся за його щетину з іншого, – тепер буде видно, хто розумніший. Адже розуму не приховаєш під дурною щетиною.

– Що ж, я згоден, – заявив Гусак. – Ще буде краще, якщо я вцеплюсь в його щетину ззаду, а ви, Півень, будете його клювати прямо в морду. Так, панове? Хто розумніший, зараз і буде видно.

Індик весь час мовчав. Спочатку його приголомшила зухвалість Їжака, і він не знайшов, що йому відповісти. Потім Індик розсердився, так розсердився, що навіть самому зробилося трохи страшно. Йому хотілося кинутися на грубіяна і розтерзати його на дрібні частини, щоб всі це бачили і ще раз переконалися, яка серйозна і сувора птах Індик. Він навіть зробив кілька кроків до Їжакові, страшно надувся і тільки хотів кинутися, як всі почали кричати і лаяти Їжака. Індик зупинився і терпляче почав чекати, чим усе скінчиться.

Коли Півень запропонував тягнути Їжака за щетину в різні боки, Індик зупинив його старанність:

– Дозвольте, панове. Може бути, ми влаштуємо все це справа світом. Так. Мені здається, що тут є маленьке непорозуміння. Надайте, панове, мені все справа.

– Добре, ми почекаємо, – неохоче погодився Півень хотів побитися з Їжаком скоріше. – Тільки з цього все одно нічого не вийде.

– А це вже моя справа, – спокійно відповів Індик. – Так ось слухайте, як я буду розмовляти.

Всі стовпилися навколо Їжака і почали чекати. Індик обійшов його кругом, відкашлявся і сказав:

– Послухайте, пане Їжак. Объяснимтесь серйозно. Я взагалі не люблю домашніх неприємностей.

– Боже, як він розумний, як розумний! – думала Індичка, слухаючи чоловіка в німому захваті.

– Зверніть увагу передусім на те, що ви в порядному і шляхетному суспільстві, – продовжував Індик. – Це що-небудь значить. Так. Багато вважають за честь потрапити до нас на двір, але – на жаль! – це рідко кому вдається.

– Правда! Правда! – почулися голоси.

– Але це так, між нами, а головне не в цьому.

Індик зупинився, помовчав важливості і потім вже продовжував:

– Так, так головне. Невже ви думали, що ми й гадки не маємо про їжаків? Я не сумніваюся, що Гусак, прийняв вас за гриб, пожартував, і Півень теж, та інші. Чи Не правда, панове?

– Абсолютно справедливо, Індик! – крикнули всі разом так голосно, що Їжак сховав свою чорну мордочку.

– Ах, який він розумний! – думала Індичка, починали здогадуватися, в чому справа.

– Як бачите, пане Їжак, ми всі любимо пожартувати, – продовжував Індик. – Я вже не кажу про себе. Так. Чого і не пожартувати? І, як мені здається, ви, пане Їжак, теж володієте веселим характером.

– О, ви вгадали, – зізнався Їжак, знову виставляючи мордочку. – У мене такий веселий характер, що я навіть не можу спати по ночах. Багато хто цього не виносять, а мені нудно спати.

– Ну, ось бачите. Ви, ймовірно, зійдетеся характером з нашим Півнем, який горланить ночами як божевільний.

Всім раптом зробилося весело, точно кожному для повноти життя тільки й бракувало Їжака. Індик торжествував, що так спритно виплутався з незручного положення, коли Їжак назвав його дурним і засміявся прямо в обличчя.

– До речі, пан Їжак, зізнайтеся, – заговорив Індик, підморгнувши, – адже ви, звичайно, пожартували, коли назвали недавно мене. Так. Ну, нерозумної птахом?

– Звичайно, пожартував! – запевняв Їжак. – У мене такий характер веселий!

– Так, так, я в цьому впевнений. Чули, панове? – питав Індик всіх.

– Чули. Хто ж міг у цьому сумніватися!

Індик нахилився до самого вуха Їжака і шепнув йому на вухо:

– Так і бути, я вам повідомлю жахливу таємницю. Так. Тільки умова: нікому не розповідати. Правда, мені трохи соромно говорити про самому собі, але що поробите, якщо я – сама розумна птиця! Мене це іноді навіть трохи сковує, але шила в мішку не сховаєш. Будь ласка, тільки нікому про це ні слова!