Казка «Рапунцель» братів Грімм занурює читача в епоху далекого, похмурого, таємничого Середньовіччя. В ті давні часи, в одному провінційному містечку жила молода сім’я, а по сусідству з ними – зла чаклунка. Молода жінка, носячи під серцем дитину, попросила чоловіка відшукати для неї ласощі під назвою Рапунцель. Чоловік поспішив виконати прохання і знайшов шукане в саду сусідки – відьми. Чоловік сподівався зрізати плід, залишившись непомітним, але помилився: чаклунка поставила умову – або його сім’я той час помре, або чоловікові буде дано право щодня збирати в саду чаклунки солодкі плоди. Натомість відьма повинна забрати його первістка…

Текст казки

Давним-давно жили-були в далекій країні добрий чоловік з дружиною, більше всього на світі їм хотілося мати дитинку, і ось одного разу жінка гордо й радісно повідомила чоловіка, що у них буде дитина.

Будинок родини стояв біля високої стіни, що оточувала прекрасний сад злої чаклунки. Ніхто й ніколи не наважувався зазирнути туди, побоюючись накликати на свою голову біди і нещастя. Але жінка іноді милувалася з маленького горищного віконця будиночка прекрасними квітами, чудовими деревами і чарівними травами, які вирощувала відьма.

На жаль, майбутня мати захворіла, у неї пропав апетит, і турботливий чоловік поклав дружину в ліжко. Він дбайливо доглядав за коханою, приносячи їй щодня що-небудь смачне, але, на жаль, дружина нічого не їла.

“Дорога, ти тільки скажи, чого тобі хочеться, і я це принесу!” – попросив чоловік.

“Мені хочеться покуштувати травички Рапунцель, що росте в саду чаклунки”.

Бажання бачити дружину знову здоровою та щасливою допомагало люблячому чоловікові подолати страх. Дочекавшись темряви, він переліз через високу огорожу і опинився в забороненому саду. Здавалося, серце чоловіка ось-ось вистрибне з грудей – так сильно воно калатало від хвилювання. Швидко знайшовши грядку з травою, чоловік нарвав зелені і поспішив додому.

Його дружині й справді стало значно легше, після того, як вона з’їла трохи трави. На наступний ранок молода жінка попросила ще зелені:

“Будь ласка, любий, принеси мені тієї трави, інакше я не одужаю!”

Пізно вночі її чоловік знову пробрався в сад. Але не встиг він зірвати і пару стебел трави, як звідки не візьмись з’явилася стара відьма:

“А-а, злодюжка, попався! Як ти смієш лазити в мій сад?”

“Благаю, згляньтеся! Моя дружина захворіла і просила принести їй трохи зелені!”

“Ну, гаразд. Залиш траву собі, однак з умовою: ти віддаси мені свого первістка”.

Довелося бідній людині погодитися.

Кілька тижнів потому у щасливої пари народилася красуня-донька. І в той же день у їхньому будинку з’явилася стара зла чаклунка. Батьки благали стару залишити їм дитя, але та навіть і слухати не стала.

“Назву її Рапунцель”, – єхидно засміялася зла відьма, схопила дитину і забрала її в свій будинок.

Рапунцель виросла справжньою красунею. У неї були очі кольору фіалок і розкішне волосся, подібні золотої пряжі. Коли дівчинці виповнилося дванадцять років, стара відвела її в дрімучий ліс. Там чаклунка закрила Рапунцель у високій вежі без дверей і сходів з невеликим оконцем в єдиній кімнатці на самому верху. Тільки однієї людини могла бачити Рапунцель – бридку відьму, яка щодня провідувала дівчину. Вона підходила до підніжжя вежі і кричала:

“Рапунцель, Рапунцель, ну-ка опусти косу!”

Бідна дівчина слухняно робила те, що їй веліла чаклунка. Гидка стара, мов по канату, піднімалася по її розкішній косі в кімнатку.

Одного разу принц, заблукавши в лісі під час полювання, почув чудове жіноче спів. Це співала Рапунцель, щоб не відчувати себе самотньою. Принц під’їхав до високої вежі. Спішившись, він марно намагався відшукати вхід в будівлю. Сутеніло, молодій людині довелося повернутися додому, але на наступний день він продовжив пошуки. Багато днів поспіль юнак намагався проникнути у вежу й побачити певунью.

І одного разу йому пощастило. Стоячи в кущах і насолоджуючись чудовим голосом невидимою співачки, принц побачив відьму. Зачаївшись, він почав спостерігати за чаклункою.

“Рапунцель, Рапунцель, опусти-ка свою косу”, – наказала карга. Одразу ж з вікна з’явилась чудова золота коса, і баба вилізла за нею в вікно.

“Так ось що мені потрібно зробити, щоб нарешті побачити, хто це так чудово співає!” – зрадів хлопець.

Ввечері, стоячи біля підніжжя вежі, він сказав:

“Рапунцель, Рапунцель, опусти-ка свою косу!” І кілька митей опісля з вікна звисли сплетені золотисті пасма. Принц тут же піднявся за ним нагору.

Рапунцель ніколи в житті не бачила чоловіків. Злякано скрикнувши, вона забилася в кут кімнати.

“Хто ти?” – ледь чутно видихнула дівчина.

“Не бійся мене, – ласкаво промовив принц, беручи її тонкі пальчики в свою руку. Він закохався в чарівне створіння з першого ж погляду.

“Я тільки хотів дізнатися, хто так чудово співає”. І принц розповів Рапунцель, як він щодня приходив до вежі, щоб послухати її спів. Поступово дівчина заспокоїлася.

“Виходь за мене заміж, і ми покинемо це жахливе місце”, – запропонував принц Рапунцель.

Молодий красивий принц дуже сподобався дівчині.

“Я з радістю втечу з тобою, але як же мені вибратися звідси? Ти можеш спуститися по мою косу, а як же я? – Подумавши трохи, полонянка запропонувала: – Приходь до мене щовечора, і принось з собою шовкові нитки. Я сплету з них міцну мотузку, ми спустимося по ній і втечемо звідси разом”.

Принц став приходити до красуні кожен вечір. З ниток, які він приносив з собою, дівчина сплела міцну мотузку. Відьма, здавалося нічого не помічала, поки Рапунцель, замріявшись про свого коханого, не запитала якось карго:

“А чому тебе важче піднімати, ніж принца?”

“Ах, ти, мерзенна дівчисько! А я-то думала, що надійного сховала тебе! – зашипіла чаклунка. – А ти спритно мене дурачила!”

Вона дістала величезні ножиці, вхопила Рапунцель за чудову косу й відрізала її. Потім зла баба вдарила дівчину по руці і через мить та опинилася в якійсь долині одна-однісінька. Увечері мерзенна карга повернулася в башту і стала чекати принца.

Незабаром вона почула голос юнака: “Рапунцель, Рапунцель, опусти-ка свою косу!”

Відьма прив’язала один кінець коси до важкого стільця біля вікна, а другий – опустила принцу. Принц швидко видерся наверх. Але у віконці замість прекрасної дівчини його зустріла стара відьма.

“Немає її! Вона зникла для тебе назавжди!” – закричала карга і зіштовхнула юнака вниз. Він впав на кущ ожини, і її гострі шипи оцарапали очі принца. Не бачачи нічого перед собою, нещасний побрів по лісі невідомо куди.

Так він поневірявся, сумний і сліпий, по лісах і горах багато років. Більше всього на світі молодий чоловік хотів відшукати свою кохану! Принц питав у всіх, кого зустрічав на своєму шляху, про дівчину з очима кольору фіалок і короткими золотими волоссям, але ніхто ніде і ніколи такою не бачив. Одного разу молодий чоловік потрапив у якусь долину. Раптом йому здалося, що десь неподалік хтось співає.

“Мені знайомий цей голос! – вигукнув принц. – Він належить до моєї улюбленої моєї Рапунцель!”

Нещасний сліпий пішов туди, звідки долинало чудовий спів, і незабаром знайшов наречену. Молодий чоловік дуже схуд, його одяг перетворилася на жалюгідні лахміття, але Рапунцель відразу ж дізналася коханого. Від щастя і жалю дівчина заплакала. Її сльози впали на очі нареченого, і сталося диво – він прозрів!

Разом вони відправилися в королівство принца і зіграли там пишне весілля. Слух про щасливій парі рознісся по всій землі. Мати і батько Рапунцель дізналися, що їхня донька стала принцесою, і їх щастя та гордості не було меж!