У казці «Ослик» братів Грімм розповідається про незвичайну дитину, народжену у королівського подружжя однієї держави. Це було довгоочікуване дитя, але його поява дуже засмутило мати – зовні це був ослик, а не людське немовля. Але король зрадів появі спадкоємця: яким би він не був, але якщо його послав Бог, вони докладуть всі сили для виховання його гідним королівського трону. З дитячих років малюк виявив велику любов до музики і досконало оволодів грою на лютні.

Пройшли роки, одного разу підріс юнак побачив своє відображення у воді…

Текст казки

Колись жили на світі король з королевою. Були вони і багаті, і все у них було вдосталь; одного тільки — дітей — у них не було.

Королева, яка ще була молода, про це день і ніч журилась і говорила: «Я точно поле, на якому нічого не росте!»

Нарешті, Бог виконав їх бажання; але коли дитина народилася на світ, то на вигляд виявився не як всі люди, а більше схожий на віслючка. Коли побачила це мати, так і стала кричати і скаржитися, що вже краще б їй зовсім дітей не мати, ніж осля народити.

І веліла королева-мати у відчай і горе його в воду кинути рибам съеденье.

Король же скасував цей наказ і сказав дружині: «Ні, якщо вже Бог дав, так нехай він і буде мені сином і спадкоємцем, нехай сяде після смерті моєї на мій королівський трон і надіне на себе мій королівський вінець».

Ось і стали ослика виховувати.

І він став підростати, і вуха його теж стали рости, такі великі і прямі.

А втім, він був ослик веселий, стрибав навколо так грав і особливо любив музику.

І ось думав він, думав і надумав, і пішов до одного знаменитому музиканту і сказав: «Навчи ти мене твоєму мистецтва, та так, щоб я міг на лютні не гірше тебе грати». — «Ах, милий мій господинчик, — відповідав йому музикант, — це вам не легко буде, тому що ваші пальці не так влаштовані, так і дуже великі. Боюся, що, мабуть, струни не витримають».

Але всі вмовляння були марні.

Ослик хотів у що б то не стало грати на лютні, був притому ж наполегливий і старанний.

Нарешті, по закінченні якогось часу, він навчився грати на лютні не гірше, ніж і сам вчитель. От і пішов ослик в роздумі гуляти.

Прийшов до криниці, заглянув у нього і побачив в дзеркально чистій воді своє відображення. Він був так засмучений, що пішов мандрувати по білому світу і тільки одного вірного приятеля захопив з собою.

Блукали вони тут і там і нарешті прийшли в таке царство, яким правив старий король.

А у того короля була єдина дочка, та вже така дівчина-красуня, що й описати неможливо.

Ослик сказав: «Тут поживемо!»

Постукав у ворота і крикнув: «Гість прийшов, отопритесь, щоб він міг увійти до вас».

І так як йому не відмикали, то він присів біля дверей, взяв свою лютню і давай на ній грати своїми двома передніми ногами, та ще як добре-то!

Воротар і очі витріщив; побіг до короля і сказав: «Там, біля воріт, сидить ослик і грає на лютні не гірше вченого музиканта». — «Так впусти його», — сказав король.

Коли ж ослик увійшов до короля, всі почали голосно сміятися над цим музикантом.

І ось посадили ослика внизу зі слугами за стіл, і він був цим дуже незадоволений і сказав: «Я не який-небудь простий ослик, що в стійло ставлять, я ослик знатний».

Тоді йому відповідали: «Якщо ти точно знатний, то сідай же з військовим людом». — «Ні, — сказав він, — я хочу у короля за столом сидіти». Король посміявся цього і сказав добродушно: «Нехай буде по його бажанню. Ослик, іди сюди!»

Потім король запитав у нього: «Ослик, скажи-но, як подобається тобі моя дочка?»

Ослик повернув до неї голову, подивився на неї, кивнув головою і сказав: «Вона така красуня, яких я мало бачив!» — «Ну, так ти поруч з нею і сідай!» — сказав король. «Мені цього й хотілося!» — сказав ослик і сів біля королівни, став пити і їсти і зумів вести себе цілком охайно і благовоспитанно.

Пробувши досить довго при королівському дворі, ослик подумав: «Скільки не бути, все-таки треба повертатися додому», — і повісив сумно головоньку…

Пішов до короля і став проситися додому. А король-то встиг його полюбити і сказав йому: «Віслюк! Що ти таку кислу пику скроїв? Залишайся у мене, я дам тобі все, що ти побажаєш. Ну ось, хочеш золота?» — «Немає», — сказав ослик і потряс головою. «Ну, так не хочеш коштовностей і дорогих уборів?» — «Ні». — «Не хочеш полкоролевства мого?» — «Ах, ні!» — «От якби я міг знати, чим тобі угодити! Ну от хочеш мою дочкукрасавицу в дружини?» — «О, так! — сказав ослик. — Цього-то я і хочу!» — і разом повеселішав, бо його саме задушевне бажання повинно було виповнитися.

Весілля відсвяткували галасливу і веселу.

Увечері, коли молодих повели в опочивальню, король захотів дізнатися, чи зуміє ослик і тут чемно і мило обійтися зі своєї нареченої, і доручив одному зі своїх слуг за ним доглядати. І побачив слуга, як ослик, залишившись наодинці з молодою, скинув з себе ослячу шкуру і з’явився красенем-юнаків. «Тепер бачиш ти, — сказав він, звертаючись до королевне, — хто я такий? Бачиш, що я тебе стою?» І зраділа цій наречена, поцілувала його і відразу його полюбила.

На ранок, прокинувшись, він зразу схопився, знову надів на себе свою ослячу шкуру, і ніхто узнать не міг, хто під цією шкурою ховається. Незабаром після того і старий король прийшов і каже: «Еге! Дивіться-но, ослик-то який бадьорий та веселий! А ось ти, доню, вірно, засмучена тим, що у тебе чоловік не схожий на всіх людей?» — Ні, батюшка, я його так полюбила, як якщо б він раскрасавец був, і на все життя свою не побажаю іншого чоловіка».

Король цим був дуже здивований, а слуга, якому він доручив за молодятами доглядати, прийшов та й відкрив йому все, що бачив. «Бути цього не може!» — сказав король. «Так будьте ласкаві наступну ніч не спати — самі побачите; а знаєте що, пане, візьміть у нього ослячу шкуру та киньте її у вогонь; тоді він здасться всім у своєму теперішньому вигляді». — «Рада хороший!» — сказав король, і в ту ж ніч, коли молоді лягли спати, він прокрався до їх ліжка і побачив при світлі місяця прекрасного юнака, що лежав у ліжку; а шкура його поруч на підлозі валялася.

Король прихопив шкуру з собою, наказав розпалити великий вогонь і кинув у нього шкуру; і сам до тих пір біля вогню стояв, поки вона не згоріла дотла. А так як йому хотілося подивитися, що буде робити юнак, то він всю ніч не спав і все прислухався.

Виспавшись, юнак ще на зорі піднявся з ліжка і хотів натягнути свою шкуру, але ніде не міг її відшукати. Тут він злякався і сказав з сумом та тривогою: «Тепер мені доведеться бігти».

Але трохи виступив він з опочивальні, як натрапив на короля, який сказав йому: «Сину мій, куди ти поспішаєш, і що в тебе на думці? Залишайся тут, ти такий красень, і ми не повинні з тобою розлучитися. Тепер же віддам тобі полкоролевства, а після моєї смерті ти все отримаєш у володіння». — «Ну так я бажаю, щоб добре розпочату добре б і закінчилося, — сказав юнак, — і залишаюся у вас».

Старий король негайно віддав йому полкоролевства, а коли через рік після того король помер, то йому і все королівство дісталося, а після смерті батька дісталося ще й інше, і він зажив собі приспівуючи.